Американська трагедія - Сторінка 79

Часом він, здавалося, чув їх з такою болючою ясністю, начебто це були жалібні і обвинувачуючі голоси. І тоді мимоволі — просто щоб утішити її,— він казав, що хотів би провести з нею вечір і зайде до неї, якщо вона буде вдома. А вона була така збентежена і все ще настільки кохала його, що не могла опиратися бажанню бачити його у себе. Коли ж Клайд приходив до неї, спогади минулого і навіть сама ця кімната сприяли новому спалахові колишнього почуття.

Проте Клайд, несамовито — всупереч усім реальним умовам — сподіваючись на якесь майбутнє, більше, ніж будь-коли, побоювався, як би теперішні відносини з Робертою не перешкодили йому. А що коли про це як-небудь довідається Сондра? Тоді все загинуло! Або раптом Роберті стане відомо про його захоплення Сондрою, і вона в пориві образи та обурення викриє його… Адже після Нового року він дуже часто вранці на фабриці казав Роберті, що несподіване запрошення від Гріфітсів, Гаррієтів чи інших світських знайомих не дасть йому змоги прийти до неї ввечері, хоч він і обіцяв їй це день чи два тому. І потім, уже тричі бувало так, що Сондра заїжджала за ним у своєму автомобілі, і він зникав, ані словом не попередивши Роберту, сподіваючись, що до другого ранку зуміє вигадати яке-небудь виправдання і цим усе загладить.

Це була ненормальна, хоч і не така вже нечувана, як може здатися, суміш симпатії і неприязні; і кінець кінцем Клайд вирішив: що буде, те й буде, а він мусить якось розірвати ці пута, навіть якщо завдасть Роберті смертельного удару (що йому до того? Він ніколи не обіцяв з нею одружитися!). Він повинен порвати з нею, навіть рискуючи своїм становищем на фабриці, якщо Роберта не погодиться без нарікань відпустити його. Але часом він здавався сам собі лукавим, безсоромним і жорстоким спокусником: адже він обманув дівчину, яка сама ніколи не подумала б про зближення з ним. І які дивні примхи любострастя: саме завдяки цьому настрою — всупереч брехні, вивертам, неуважності, порушеним обіцянкам і невідбулим зустрічам — знову справджувалося накладене на Адама та його нащадків пекельне — чи небесне — закляття: "І буде до жони твоєї потяг твій".

Треба не забувати, що Роберта і Клайд, недосвідчені і необізнані, користувалися тільки найпростішими і незагальними протизачаттєвими засобами. І от дивний збіг обставин: в половині лютого Клайд, бачачи дедалі більшу прихильність Сондри, вже майже вирішив раз і назавжди покласти край не тільки фізичному зв'язкові, а й взагалі всяким відносинам з Робертою; в цей же час вона теж почала ясно розуміти, що хоча Клайд ще вагається, а сама вона по-старому кохає його, але всі спроби удержати його марні, і, можливо, для її гордості, якщо не для душевного спокою, краще виїхати, знайти іншу роботу, яка давала б їй можливість жити і трохи допомагати рідним, — і постаратися забути його. Але, на її відчай і жах, вийшло інакше. Якось уранці, коли вона прийшла на фабрику, на її обличчі відбилися сумніви і страхи ще важчі й нестерпніші, ніж усі, що гнітили її досі. Одночасно з усіма невтішними висновками щодо Клайда, її раптом вразило таке страшне підозріння, що навіть її рішення виїхати стало тепер нездійсненне. Обидва вони були надто нерішучі і сентиментальні, і вона не могла подолати свого кохання до нього, — і ось тепер, коли це було найменш бажане для обох, вона завагітніла.

Відтоді як вона поступилася перед звабленням Клайда вона завжди лічила дні і раділа, переконуючись, що все в неї гаразд. Але тепер минуло вже сорок вісім годин після точно відрахованого строку — і нічого! А Клайд уже чотири дні не приходив до неї і на фабриці поводився стриманіше і байдужіше, ніж будь-коли.

А тепер — оце!

У неї немає нікого, крім Клайда, їй нема до кого більше звернутися. А він став таким чужим і байдужим.

Роберту охопив страх: вона почувала, що однаково, — чи допоможе їй Клайд, чи ні,— нелегко буде вийти з такого важкого і небезпечного становища, і вона уявила собі дім, матір, рідних та знайомих— що вони подумають, як з нею трапиться таке? Що скажуть люди? Це доводило її до безмежного жахання. Тавро злочинних стосунків! Ганьба незаконного народження для дитини!

Як важко доводиться жінці,— завжди думала вона, слухаючи розповіді про життя і шлюб, про зради й нещастя, що випадають на долю дівчат, які поступалися перед мужчинами і були потім кинуті,— важко навіть тоді, коли жінка одружена і має підтримку від чоловіка, від його кохання — так любить, наприклад, її зять Гейбл Агнесу, і, звичайно, так батько її раніше любив матір, а Клайд — її, в ті часи, коли він палко присягався їй у коханні.

— Але тепер… тепер!

Та що б вона не думала про його колишні й теперішні почуття, баритися не можна було. Хоч як би змінилися їхні відносини, він мусить допомогти їй. Вона не знає, що робити, куди звернутися. А Клайд, напевно, знає. В усякому разі він якось сказав, що допоможе їй, коли що-небудь трапиться. Спочатку вона пробувала утішати себе, що, може, її побоювання перебільшені і все ще закінчиться щасливо, але коли й на третій день ці надії не справдилися, її охопив невимовний жах. Рештки мужності зраджували її. Якщо він тепер не прийде їй на допомогу, вона буде зовсім самотня, а їй необхідна підтримка, — порада — добра, дружня порада. О Клайд, Клайд! Якби тільки він не був такий байдужий! Він не повинен бути таким! Щось треба зробити — негайно, зразу ж, бо інакше… Боже, який це буде жах!

Між четвертою і п'ятою годиною вона припинила роботу і кинулася в гардеробну. Там вона поспіхом надряпала істеричну записку.

"Клайд, я мушу бачити тебе ввечері неодмінно, неодмінно. Ти повинен прийти. Мені конче треба щось сказати тобі. Будь ласка, приходь одразу після роботи чи даваймо зустрінемося де-небудь. Я ні на що не гніваюся і не ображаюся. Але мені необхідно бачити тебе сьогодні, необхідно. Будь ласка, відповідай зразу ж, де ми зустрінемося".

І Клайд, читаючи цю записку, одразу ж відчув у ній щось нове, дивне і лякливе; він оглянувся через плече на Роберту і, побачивши її бліде, змарніле обличчя, дав знак, що зустрінеться з нею. З її обличчя він зрозумів, що вона хоче сказати йому щось надзвичайно важливе, — бо інакше звідки це хвилювання і занепокоєння? Правда, він з тривогою згадав, що його запросили на цей вечір обідати до Старків, та все-таки треба спершу побачитися з нею. Але що ж сталося? Може, хто-небудь помер чи захворів? Якесь нещастя з її матір'ю чи з батьком, братом, сестрою?

О-пів на шосту він подався в умовлене місце, намагаючись догадатися, чому Роберта була така бліда і стривожена. І в той же час він говорив собі, що мрії, пов'язаіні з Сондрою, як видно, можуть здійснитися, а тому він не повинея заплутуватися, виявляючи надто велике співчуття до Роберти: йому треба зберегти свою нову позицію, триматися на певній відстані,—нехай вона зрозуміє, що він ставиться до неї не так, як раніше. На шосту годину він прийшов на місце побачення і застав там Роберту, яка журливо стояла у затінку, притулившись до дерева. Вона здавалася пригніченою, охопленою розпачем.

— У чому справа, Берта? Чого ти злякана? Що трапилося?

Вона так явно потребувала допомоги, що навіть його згасаюче почуття трохи віджило.

— Ах, Клайд, — сказала вона нарешті,— я просто не знаю, як сказати тобі! Так жахливо, якщо це підтвердиться…

Уже в самому її голосі, напруженому й тихому, виразно відчувалися невпевненість і туга.

— Та що таке, Берта? Чому ти не кажеш? — повторював він настійно і все ж обережно, прагнучи зберегти незалежний і впевнений вигляд (що не зовсім щастило йому). — Що сталося? Чого ти так схвилювалася? Ти вся тремтиш.

Ще ніколи в житті він не бував у такій ситуації і тому навіть тепер не здогадувався, в чому нещастя Роберти. До того ж він уже збайдужів до неї, йому було ніяково за свою недавню поведінку, і він не знав, як поводитися тепер, коли з Робертою явно сталося щось недобре. Він був усе ж надто чутливий до правил моралі й порядності, і не міг повестися з нею ганебно, навіть якщо цього вимагали його найчестолюбніші прагнення, не відчувши при цьому деякого жалю або хоча б сорому. А він ще боявся через усе спізнитися на обід до Старків і не міг приховати нетерпіння. Це не пройшло повз увагу Роберти.

— Пам'ятаєш, Клайд, — почала вона серйозно і рішуче: безвихідь її становища робила її сміливішою і наполегливішою, — ти казав, що коли зі мною трапиться нещастя, ти допоможеш мені.

Клайд згадав про недавні нечасті і, як бачив тепер, безрозсудні побачення з Робертою, коли якісь рештки почуття і взаємного потягу знову приводили його до випадкової і, звичайно, нерозумної фізичної близькості з нею, — і відразу зрозумів, у чому справа. Якщо вона каже правду, то це для нього великі, серйозні труднощі; він сам винуватий, що все це так заплуталося, і тепер треба діяти швидко і рішуче, бо інакше виникне ще гірша небезпека. І одночасно, під впливом своєї недавньої, але вже такої міцної байдужості до Роберти, він мало не запідозрив, що все це просто хитрощі, вигадка: вона почуває, що він розлюбив її, і хоче всіма правдами й неправдами удержати його, повернути його кохання… Але він швидко відкинув цю думку: надто пригніченою і нещасною здавалася Роберта. Він — ще невиразно — уявляв, яку катастрофу може означати для нього це ускладнення, і тривога заглушила його досаду.

— Але чому ти так думаєш? — вигукнув він. — Хіба ти вже можеш знати напевно? Можливо, завтра все буде гаразд.

Та в голосі його зовсім не було впевненості.

— Ні, не думаю, Клайд. Мені дуже хотілося б, щоб усе владналося. Та минуло вже два дні, раніше так ніколи не бувало.

Вона сказала це з таким глибоким розпачем, який одразу ж примусив Клайда відмовитися від думки, що вона хитрує з ним. Але він усе ще не наважувався подивитися просто у вічі тому, що сталося, і через це додав:

— Ну, не ще, мабуть, нічого не означає. Запізнення може бути й більше, ніж два дні,— хіба ні?

Його тон так явно викривав невпевненість і цілковиту недосвідченість, якої Роберта в ньому досі не знала, що вона зовсім стривожилася.

— Ні, ні, не думаю. Але який жах, якщо це правда! — вигукнула вона. — Як по-твоєму, що я мушу робити? Ти не знаєш, що б таке я могла прийняти?

Клайд був такий рішучий і самовпевнений, коли домагався близькості з Робертою, він справляв на неї враження досвідченого, навченого молодого чоловіка, що знає життя набагато краще, ніж вона могла сподіватися коли-небудь знати, — чоловіка, для якого всі небезпеки і труднощі такого роду минають безкарно… а тепер він зовсім розгубився.