Американська трагедія - Сторінка 81

Чи не можна як-небудь допомогти їй?..

Він говорив швидко і тримався досить впевнено, хоч і нервував, внутрішньо переконаний, що аптекар не повірить йому. Але він не знав, що звертається з своєю просьбою до запеклого святенника, члена методистської церкви, людини, яка ні в якому разі не дозволить перечити природі. Такі виверти недогідливі богу— і аптекар не тримав у себе засобів, що в будь-якій мірі суперечать законам творця. Але в той же час він був досить досвідченим купцем і не бажав назавжди відштовхнути від себе імовірного покупця. Тому він сказав:

— Дуже шкодую, молодий чоловіче, але боюся, що в даному випадку я нічим не можу вам допомогти. У мене немає ніяких засобів цього роду, — я зовсім не тримаю таких речей, бо не вірю в них. Але, може, в якійсь іншій тутешній аптеці ви й знайдете що-небудь таке, справді, не знаю.

Він говорив серйозним, уривчастим тоном, з виглядом поборника моральності, переконаного в своїй правоті.

Клайд одразу ж зрозумів, що ця людина осуджує його. Це ще більше похитнуло й без того нетривку його віру в успіх. І все ж аптекар не висловив одверто свого осуду і навіть сказав, що, можливо, у кого-небудь іншого знайдеться потрібний засіб… Тому трохи згодом Клайд ізнову набрався хоробрості; він походив ще вперед і назад, заглядаючи у вікна, і, нарешті, в сьомій числом аптеці помітив продавця, що один стояв біля прилавка. Клайд зайшов і повторив своє перше пояснення; продавець (це був не сам власник аптеки) — худорлявий, смуглявий і, як видно, дуже хитрий суб'єкт — таємниче і в той же час недбало повідомив, що такий засіб є. Так. Зволите одержати коробку? Це коштує (Клайд спитав про ціну) шість доларів— приголомшуюча сума для Клайда, маючи на увазі його заробіток. Однак, оскільки ця витрата здавалася неминучою, — добре вже й те, що пощастило взагалі щось знайти, — він зразу ж заявив, що бере ліки. Продавець приніс коробочку і, загортаючи її, натякнув, що це дуже "ефективний" засіб. Клайд заплатив і вийшов.

Він відчув таку величезну полегкість, — його нерви були надзвичайно напружені до цієї хвилини, — що тепер ладний був танцювати від радості. В його руках ліки, і вони, звичайно, допоможуть, за це говорить надмірна, обурливо висока ціна. І обставини такі, що він навіть може вважати цю суму не надто великою: адже він так легко звільнився від стількох труднощів! Забувши спитати, чи не можуть йому дати ще які-небудь корисні відомості і напутити його, він поклав пакуночок у кишеню, поздоровив себе з удачею і, дуже задоволений власною безстрашністю та енергією, проявленою в такий критичний момент, зразу ж повернувся в Лікург і поспішив до Роберти.

Вона, як і сам Клайд, дуже зраділа, що йому пощастило добути якийсь засіб: обидва вони боялися, що таких ліків зовсім не існуь або ж їх буде дуже важко дістати. На неї знову справили велике враження його спритність та енергія, — якості, якими вона до цього часу завжди наділяла його. І він набагато великодушніший і уважніший, ніж вона сподівалася. Принаймні не кинув її напризволяще, а вона спочатку з жахом думала, що це може статися. І цього самого було досить, щоб, незважаючи на його недавню байдужість, вона знову полагідніла. Збуджена, піднісшись духом, з надією на ці пілюлі, вона розгорнула коробку, прочитала наставления і палко подякувала Клайдові, запевняючи, що ніколи не забуде, який він був добрий до неї в цю важку годину. Але тут же, поки вона розв'язувала паку-ночок, у неї майнула думка: а що як ліки не допоможуть? Що тоді?.. Як умовитися з Клайдом щодо цього? Та поки що, розмірковувала вона, треба задовольнитися тим, що є,— і вона не гаючись прийняла одну пілюлю.

Але як тільки Клайд вислухав її захоплену подяку і відчув, що Роберта, мабуть, вважає за можливу дальшу близькість з ним, він одразу знову набрав того ж байдужого вигляду, якого додержував останнім часом на фабриці. Ні в якому разі він не повинен більше дозволяти собі жодних зваблювань і ніжностей у цьому домі. І коли, як він усім своїм єством сподівається, ліки вплинуть, це повинно бути їхнім останнім побаченням, хіба що трапиться якась абсолютно ненавмисна і нічого не значуща зустріч. Усі ці неприємності довели, що відносини з Робертою дуже небезпечні для нього… Він надто багато чим рискує, власне, всім, а натомість має самі тільки турботи, тривоги та витрати.

І тому він знову став стриманим і холодним.

— Ну, тепер все обійдеться, правда? В усякому разі будемо сподіватися. Тут сказано, що треба приймати по одній пілюлі через кожні дві години протягом восьми або десяти годин, і якщо ти відчуєш себе не зовсім добре, це нічого, не треба звертати уваги. Можливо, треба буде день чи два не ходити на фабрику, але не біда, — зате покінчиш з усією цією історією. Я зайду завтра ввечері довідатися, як ти себе почуваєш, якщо ти не прийдеш на роботу.

Він весело посміхнувся, а Роберта здивовано дивилася на нього, бо не могла примирити його теперішню неуважливість з колишньою пристрастю і ніжним піклуванням. Як він кохав її! А тепер! І все ж, дуже вдячна йому в цю хвилину, вона щиро посміхнулася у відповідь. Та коли він вийшов, не обмінявшися з нею жодним ласкавим словом, і двері за ним зачинилися, Роберта лягла на ліжко і з сумнівом похитала головою. А що коли цей засіб все-таки не діятиме? А Клайд залишиться все таким самим холодним і чужим їй… Що тоді? Він такий байдужий, що, коли ліки не вплинуть, він, мабуть, більше не захоче допомагати їй. Але чи може він так зробити? Адже це він винуватий в її нещасті. Адже вона не хотіла цього, а він так настійно запевняв, що з нею нічого не буде. А тепер вона лежить тут самотня і змучена, і не має жодної людини, крім нього, до кого вона могла б звернутися* по допомогу, а він іде від неї до інших, кажучи, що все обійдеться. Але ж це він винуватий в усьому! Хіба це справедливо?

О Клайд, Клайд!

РОЗДІЛ XXXV

Та ліки, які він купив, не діяли. Роберту нудило, і, додержуючись поради Клайда, вона не пішла на фабрику, а лежала вдома, занепокоєна і тривожна. Не дочекавшись рятівного результату і бажаючи, чого б це їй не коштувало, уникнути страшного нещастя, яке спіткало її, вона почала приймати пілюлі щогодини, і не по одній, а по дві, і відчула себе зовсім хворою. Коли Клайд о-пів на сьому прийшов до неї, він був по-справжньому зворушений її мертвенно-блідим обличчям, запалими щоками і величезними гарячковими очима, зіниці яких були неприродно розширені. Вона явно страждала, і все через нього, — це його злякало, і йому стало її шкода. В той же час він був надто збентежений і розгублений: її стан не змінився, отже, перед ним поставали нові труднощі, і він почав запально обмірковувати можливі наслідки цієї невдачі. Очевидно, необхідно звернутися по пораду й допомогу до лікаря. Але до якого лікаря, де і як його знайти? І крім того, питав він себе, де йому добути на це грошей?

Не придумавши нічого іншого, він вирішив знову податися до того ж аптекаря і попросити, щоб він дав який-небудь новий засіб або хоч би порадив, що можна зробити. Або нехай вкаже якого-небудь недорогого потай практикуючого лікаря, який би допоміг Ро-берті за невелику винагороду чи погодився б одержати гонорар на виплат.

Та хоч усе це було таке серйозне, майже трагічне, настрій Клайда піднісся, як тільки він вийшов на вулицю: він згадав, що сьогодні ввечері має зустрітися з Сондрою і з усією компанією о дев'ятій годині у Кренстонів.

Але там, на веселій вечірці, незважаючи на всю чарівність Сондри, він не міг не думати про становище Роберти, яка стояла перед ним, немов привид. А що, як у кого-небудь з присутніх тут— у Надіни Гаррієт, Перлі Хайнс, Вайолет Тейлор, Джіл Трамбал, у Белли, Бертіни або Сондри — з'явиться хоч найменша підозра про те, де він зараз був і що бачив? І хоч Сондра, яка сиділа коло рояля, привітно усміхнулася йому через плече, коли він зайшов, його не кидала думка про Роберту. Коли вечірка закінчиться, він знову зайде до неї; може, їй краще, то і йому стане легше на душі. Якщо з нею все по-старому, він мусить негайно написати Ретереру і просити в нього поради.

Незважаючи на все своє занепокоєння, він намагався здаватися, як завжди, веселим і безтурботним. Він танцював спочатку з Перлі Хайнс, потім з Надіною; далі, чекаючи нагоди потанцювати з Сондрою, підійшов до групи, яка намагалася допомогти Ванді Стіл скласти нову картинку-головоломку, і сказав, що він уміє читати листи в запечатаних конвертах (старий фокус, пояснення якого він знайшов у стародавньому збірнику ігор, що валявся на полиці у вітальні Пейтонів). Він ще раніше збирався з допомогою цього фокуса здивувати всю компанію своєю спритністю і тепер скористався з нього, щоб відвернути свої думки від куди складнішої задачі, яка так гнітила його. З допомогою Надіни, якій він відкрив секрет свого трюку, йому цілком пощастило містифікувати всю компанію, але думки його були далеко. Роберта невідступно стояла перед ним. А що коли становище її справді серйозне і він не зуміє допомогти їй позбутися цього? Вона може зажадати, щоб він одружився з нею: адже вона так боїться і батьків, і всіх навколишніх. Що йому тоді робити? Він втратить чарівну Сондру, і вона ще. мабуть, довідається, що примусило Клайда розлучитися з нею! Але ні, це безумство для Роберти — сподіватися, що він одружиться з нею. Він не піде на це. Він не може. Незаперечне тільки одне: він повинен тепер допомогти Роберті. Повинен! Але як? Як?

О дванадцятій годині Сондра подала йому знак, що збирається йти і що він може, якщо хоче, проводжати її додому і навіть зайти до неї на кілька хвилин. У воротях, в затінку широкої арки, вона дозволила йому поцілувати себе і сказала, що він починає дедалі більше подобатися їй і що навесні, коли Фінчлі переїдуть на Дванадцяте озеро, вона постарається влаштувати так, щоб він міг приїжджати туди щонеділі. Але Клайд був надто пригнічений необхідністю негайно щось зробити для Роберти і не міг навіть як слід зрадіти від цього нового, такого надзвичайного і хвилюючого свідчення прихильності Сондри — від цієї нової, надзвичайної світської і особистої перемоги.

Він повинен сьогодні ж послати листа Ретереру. Але спочатку він мусить, як обіцяв, зайти до Роберти і довідатися, чи не стало їй краще.