Американська трагедія - Сторінка 82

А завтра вранці неодмінно треба з'їздити в Скенектеді і поговорити з тим аптекарем. Необхідно щось вдіяти, якщо Роберті не стало краще сьогодні ввечері.

І от, ще відчуваючи на губах поцілунки Сондри, він подався до Роберти, чиї змучені очі і бліде обличчя промовляли йому, тільки-но він переступив поріг, що в її становищі не сталося ніяких змін. Вона почувала себе навіть гірше, ніж досі: від надто величезних доз ліків вона зовсім захворіла. Та це б ще нічого, — сказала вона, — якби тільки ліки подіяли… Краще смерть, ніж те, що на неї чекає! Клайд розумів, що вона хоче сказати, і, серйозно турбуючись за себе, заодно, мабуть, переживав і за неї. Але його недавня байдужість і те, як він сьогодні пішов і залишив її саму, було для неї ознакою, що на скільки-небудь тривке його співчуття розраховувати не доводиться.

І це було їй дуже гірко: вона розуміла, що він більше не кохає її, хоч і умовляє не турбуватися і обіцяє, якщо ліки не вплинуть, дістати інші, надійніші, і для цього завтра ж вранці ще раз з'їздити до аптекаря в Скенектеді.

Але у Гілпінів не було телефону, а Клайд ніколи не рискував заходити вдень у кімнату Роберти і не дозволяв їй дзвонити до м-с Пейтон; тому було вирішено, що він пройде повз її вікно завтра вранці, по дорозі на роботу. Якщо все буде гаразд, штору на її вікні буде піднято аж доверху, коли ж ні — то тільки до половини. В цьому випадку він негайно поїде до Скенектеді, попередивши телефоном м-ра Лігета, що його затримали невідкладні справи.

І все ж обидва вони були надзвичайно пригнічені і налякані нещастям, яке нависло над ними. Клайд був далеко не впевнений, що, коли становище Роберти не зміниться, йому пощастить вислизнути, не подбавши про неї; і вона може зажадати не просто тимчасової допомоги, а чогось більшого — одруження, можливо. Адже вона вже нагадувала, що він обіцяв не залишати її. Але іцо, власне, він мав тоді на увазі, обіцяючи це, питав він себе тепер. Звичайно, не шлюб: він ніколи не мав на думці одружитися з Робертою, а хотів тільки веселої любовної гри, хоч, як він чудово знав, Роберта зовсім по-іншому розуміла його палке почуття. Він мусив признатися собі, що вона вважала його наміри серйозними, інакше вона ні в якому разі не поступилася б перед ним.

Повернувшись додому, Клайд написав і надіслав листа Ретереру; він перебув тривожну ніч, а другого ранку подався до аптекаря в Скенектеді, бо штору на вікні Роберти було піднято до половини, коли він проходив повз її будинок. Та аптекар не міг запропонувати ніяких нових засобів, тільки порадив зробити гарячу ванну, — про це він забув згадати першим разом. Корисною є також стомлююча гімнастика. Помітивши неспокій на обличчі Клайда і зрозумівши, що він надзвичайно стривожений через обставини, що склалися, аптекар додав:

— А знаєте, якщо у вашої дружини сталася затримка на один місяць, то це ще нічого не означає. У жінок це іноді буває. В усякому разі ви не можете бути впевнені раніше, ніж закінчиться другий місяць. Кожний лікар вам це скаже. Якщо вона нервує, нехай продовжує приймати пілюлі. Та навіть як вони не вплинуть, поки що нічого не можна стверджувати: все-таки через місяць усе може щасливо обійтися.

Злегка підбадьорений цими розмовами, Клайд уже ладний був піти. Можливо, що Роберта помилилася, і обидва вони марно тривожаться. Але тут же подумав, що, може, вона й каже правду, і їм загрожує нещастя, і чекати ще аж місяць, не вживаючи ніяких заходів, — значить тільки втрачати час. Він похолодів від цієї думки і сказав аптекареві:

— А на той випадок, якщо все це не обійдеться благополучно, ви не знаєте такого лікаря, до якого вона могла б піти? Для нас це дуже серйозно, і я хотів би допомогти їй, якщо можна.

Щось у поведінці і тоні Клайда — його надзвичайна нервозність, його бажання піти на незаконну операцію (за якоюсь своєю особливою логікою фармацевт вважав, що це зовсім інша справа, аніж просто проковтнути пілюлю, яка має викликати той самий результат) — здалося аптекареві підозрілим. У нього майнула думка, що Клайд, мабуть, зовсім не одружений; напевно, тут звичайна історія: розбещений юнак втягнув у біду яку-небудь недосвідчену дівчину. Тому настрій в аптекаря змінився, доброзичливість і згода допомогти зникли, і він холодно сказав:

— Бачте, тут, можливо, і знайдеться підхожий лікар, але я такого не знаю. І я не можу посилати будь-кого до таких лікарів. Це справа протизаконна. Погано доведеться лікареві, якого викриють у таких справах. Та це, звичайно, ваша справа, — можете пошукати кого-небудь, якщо хочете, — похмуро додав він, допитливо і підозріло дивлячись на Клайда і вирішуючи про себе, що краще триматися якнайдалі від такого суб'єкта.

Отже, Клайд повернувся до Роберти з тими самими ліками, хоч вона рішуче запротестувала, кажучи, що коли не допомогла перша коробка, то мало користі буде й від другої. Але тому що він наполягав, вона погодилася спробувати новий спосіб їх приймання. Проте його доводи, що, можливо, в усьому винуваті простуда або нерви, переконали її тільки в одному: Клайд неспроможний нічого зробити для неї або ж просто не розуміє, як це важливо для них обох. А якщо й новий спосіб лікування не допоможе, що тоді? Невже Клайд більше нічого не має наміру вжити?

Але Клайд мав своєрідний характер: хоч йому і не давав спокою страх за майбутнє, але такі неприємні були всі ці хвилювання, вони здавалися такою перешкодою іншим його інтересам, що він з радістю повірив, нібито через місяць усе може закінчитися щасливо, і ладен був спокійнісінько чекати. Роберта могла помилитися. Може, вона зняла всю цю тривогу надаремно. Треба подивитися, чи не вплинуть ліки цього разу.

Та лікування не допомогло. І хоч Роберта в розпачі повернулася на фабрику, сподіваючись роботою виснажити себе і, може, досягнути цим бажаного результату (всі дівчата у відділі запевняли її, що в неї зовсім хворий вигляд і що їй не варто працювати, коли вона почуває себе так погано), усе було даремно. А Клайд, покладаючись на слова аптекаря, продовжував заспокоювати себе тим, що затримка на місяць не має значення, — і це ще більше пригнічувало і лякало її…

Справа в тому, що в цих критичних обставинах він являв собою найцікавіший приклад того, як неуцтво, юність, бідність і страх непомірно ускладнюють життя. Він не знав навіть точного значення слова "акушерка", ні характеру тих послуг, які вона може подати жінці. Тимчасом в іммігрантському кварталі Лікурга було на той час три акушерки. Крім того, він жив у Лікурзі дуже недавно і нікого тут не знав, крім світської молоді, Ділларда, знайомство з яким він припинив, і декого з начальників цехів на фабриці; щодо випадкових знайомих, як-от перукаря, галантерейника, продавця сигар та інших, то всі вони, здавалося йому, надто тупі і надто темні, щоб допомогти.

Та головне, через що він нерішуче зволікав, не беручись до розшуків лікаря, це питання: як і хто піде до нього? Про те, щоб пішов особисто Клайд, не могло бути й мови. По-перше, він надто схожий на Гілберта Гріфітса, якого тут всі прекрасно знають, і за якого можуть його прийняти. По-друге, безумовно, він надто добре одягнений, і на цій підставі лікар, мабуть, зажадає від нього більше, ніж він може заплатити, та ще почне ставити всілякі важкі запитання… А от коли б усе це міг влаштувати хто-небудь інший… пояснити все докладно до приходу Роберти…. Але чому б Роберті не піти самій? Чому? Вона на вигляд така проста і невинна, і скромна; і зворушлива. І особливо тепер, коли вона така засмучена і пригнічена, справді ж… Кінець кінцем, хитромудро міркував він сам з собою, адже перед нею, а не перед ним безпосередньо стоїть це завдання, що вимагав невідкладного розв'язання.

І крім того, подумав він, якщо вона піде одна, то, напевно, зуміє влаштувати це дешевше. У неї тепер такий нещасний вигляд… Якби ще умовити її сказати, що її кинув який-небудь молодий чоловік, ім'я якого вона, звичайно, відмовиться назвати… невже лікар, побачивши таку дівчину, нещасну, покинуту, зовсім самотню, зможе відмовити їй? Може, він навіть допоможе їй без грошей, як знати? І тоді він, Клайд, цілком покінчить з усією цією історією.

Отже, він пішов до Роберти, збираючись підготувати її до того, що коли йому пощастить знайти лікаря, вона повинна буде сама поговорити з ним; він, за своїм становищем, не може цього зробити. Але ще перед тим як він заговорив, вона звернулася до нього із запитанням, чи встиг він зробити або дізнатися що-небудь. Чи не продаються де-небудь інші ліки? І він скористався з цієї зручної нагоди, щоб заговорити про лікаря.

— Так, я запитував майже чи не в усіх аптеках, і мені всюди говорили, що коли ці ліки не вплинули, то й інші не допоможуть. Отже я тепер нічого не можу поробити, залишається тільки одне: щоб ти пішла до лікаря. Але, розумієш, біда в тому, що дуже важко знайти такого лікаря, який усе зробить і триматиме язик за зубами. Я вже питав кількох приятелів, — звичайно, не пояснюючи, для кого це потрібно. Але тут нелегко знайти кого-небудь: усі дуже бояться робити такі речі. Розумієш, адже це незаконно. Та я от що хочу знати. Припустимо, я знайду лікаря, який згодиться на це, — чи наважишся ти піти до нього і розповісти, в чому справа? Мені треба це знати.

Вона здивовано подивилася на нього, не зовсім розуміючи, що він пропонує їй іти зовсім одній, і думаючи, що він, звичайно ж, піде з нею. Потім, уявивши собі, що доведеться говорити з лікарем у присутності Клайда, злякано вигукнула:

— Боже мій, страшно подумати, що нам треба йти з цим до лікаря! Отже, він усе знатиме про нас? І потім це ж небезпечно, правда? Хоч, певно, не набагато гірше від цих жахливих пілюль.

Їй хотілося знати докладніше, що і як треба робити, але Клайд не міг просвітити її з цього приводу.

— Не треба так нервувати, — сказав він. — Це ніяк не може пошкодити тобі, я знаю. І нам дуже пощастить, якщо ми знайдемо лікаря, який це зробить. Але от що я хочу знати: якщо я знайду лікаря, чи погодишся ти піти до нього одна?

Вона здригнулася, немовби її ударили, але він, не соромлячись, продовжував:

— Бачиш, я не можу піти з тобою, це ясно. Мене тут багато хто знає, і, крім того, я надто схожий на Гілберта, а вже його, певно, всі знають.