Американська трагедія - Сторінка 83

Якщо мене визнають за нього чи довідаються, що я його двоюрідний брат або родич, мені — кінець.

його очі говорили не тільки про те, який він буде нещасний, якщо його викриють перед усім Лікургом, — у них таїлася ще одна темна думка: надто підлу роль він грав щодо Роберти, намагаючись ось так сховатися за її спину, скористатися з її безвихідного становища. 1 проте його дуже мучив страх перед тим, що з ним буде, якщо цей план не удасться, тепер він був напоготові, щоб наполягати на своєму, що б там Роберта не думала і що б не говорила. Та Роберта зрозуміла тільки одне — що він хоче послати ЇЇ одну, і не могла повірити цьому.

— Ні, Клайд, тільки не одна! — вигукнула вона. — Я не можу! Ні, ні І Я боюся до смерті! Я, напевно, зовсім розгублюся від страху. Подумай, як мені пояснювати йому все і Я просто не зумію. Я навіть не знаю, що йому сказати! Як почати? Ні, ти повинен піти зі мною і все йому пояснити, або я нізащо не піду… Мені все одно: нехай буде, що буде!

Її очі округлилися і палали, обличчя, на якому тільки що відбивалися глибокий сум і страх, скривилося в упертому протесті.

Та й Клайд був непохитний.

— Ти ж знаєш, Берта, яке тут моє становище! Я не можу піти, от і все. Тільки уяви собі, що мене побачать… хто-небудь впізнає мене… Що тоді? Це просто безумство вимагати, щоб я пішов з тобою. І потім тобі це набагато легше, ніж мені. Жодний лікар не стане багато роздумувати про те, хто ти така, особливо якщо ти прийдеш одна. Він зрозуміє, що тебе спіткало лихо і що немає кому допомогти тобі, от і все. Але якщо прийду я і він довідається, що я з Гріфітсів, почнеться хтозна-що. Він зразу подумає, ніби в мене копиця грошей. А якщо я не заплачу, скільки він зажадає, він може податися до мого дядька чи двоюрідного брата — і тоді прощай усе! Тоді мені кінець. Я втрачу місце, залишуся без грошей, буду вплутаний в таку скандальну історію, — і тоді, як ти думаєш, куди мені подітися, та й тобі так само? Звичайно, я не зможу допомагати тобі. Що ти тоді робитимеш? Сподіваюся, ти отямишся і зрозумієш, що становище дуже важке. Якщо моє ім'я буде вплутане в цю історію, нам обом буде погано. Про мене ніхто нічого не повинен знати, а для цього я не повинен ходити ні до яких лікарів. Крім того, тобі він більше співчуватиме, ніж мені. Ти не можеш це заперечувати!

Його очі були сповнені відчаю і рішучості; в його обличчі, в кожному його порусі Роберта бачила безсердечність або щонайменше виклик — наслідки страху. Він вирішив будь-що уберегти свою репутацію, — і на Роберту, яка звикла покорятися йому, це вплинуло.

— О боже, боже! — лякливо і жалісно викрикувала вона, з кожною хвилиною дедалі виразніше усвідомлюючи весь жах цього становища. — Я не знаю, що нам робити, просто не знаю! Я не можу наважитись на це, от і все. Це така жорстокість, такий жах! Я помру від сорому і страху, якщо піду одна.

Але, кажучи це, вона вже почувала, що кінець кінцем піде-таки одна. Що їй залишалося робити? У Клайда є свої побоювання і страхи, — як вона може примусити його рискувати своїм становищем? А він ізнову почав, скоріше для самозахисту, ніж з якихось інших мотивів:

— І потім треба постаратися, щоб усе це коштувало не дуже дорого, Берта, бо інакше я не знаю, як я справлюся. Справді, не знаю! Бачиш, я заробляю не так уже багато: всього двадцять п'ять доларів (необхідність, нарешті, примусила його бути одвертим). І в мене немає ніяких заощаджень — ані цента. Ти не гірше від мене знаєш, чому так вийшло. Майже все, що я одержував, ми витрачали разом. Якщо я піду, і лікар подумає, що у мене є гроші, він може зажадати більше, ніж я здатний заплатити. А якщо підеш ти і просто скажеш, як стоїть справа… і що в тебе нічого немає… якби, наприклад, сказати, що я втік… розумієш?

Він замовк, побачивши, як обличчя Роберти спалахнуло від сорому, презирства, розпачу від думки, що їй довелося торкнутися чогось такого негідного і гидкого. Та хоч це був з його боку хитрий і навіть брудний викрут, такою великою є владна та умудряюча сила неминучості, що Роберта все ж побачила якусь частку правди в його доводах. Нехай він хоче скористатися нею, як завісою, як маскою, за якою обидва вони цим разом намагатимуться приховатися. Та все одно, хоч як це не ганебно, перед нею поставав голий, суворий мис дійсності і біля його підніжжя вирували шалені хвилі неминучості.

— Ти можеш не називати свого справжнього імені,—почула вона слова Клайда, — і не казати, звідки ти. Адже я не збираюся зв'язуватись з лікарями тут, у Лікурзі. І потім, якщо ти скажеш йому, що в тебе немає ніяких коштів, тільки твій тижневий заробіток…

Вона безсило опустилася на стілець, намагаючись зібратися з думками, а він усе ще плів свою переконливу брехню — і більшість його доводів влучали просто в ціль. Бо хоч який фальшивий і аморальний був увесь цей план, все ж Роберта розуміла, що і вона, і Клайд у безвихідному становищі. У нормальних умовах вона могла бути до педантичності чесна і правдива в словах та вчинках, але тут явно розбушувалася одна з тих життєвих бур, під час яких звичайні карти і компаси моральних критеріїв стають безкорисними.

Отже, було вирішено, що вони звернуться до якого-небудь лікаря якнайдалі від Лікурга, поїдуть хоча б до Утіки чи Олбені (тим самим малося на думці, що до лікаря вона все-таки піде), і розмова урвалася. І, здобувши перемогу, домігшись того, що він особисто не буде в це вплутаний, Клайд набрався сміливості і вирішив негайно, всіма правдами й неправдами відшукати лікаря, до якого можна послати Роберту. Тоді всім цим жахливим хвилюванням настане край. А після того вона зможе — вона мусить, звичайно! — піти своїм шляхом. І він, зробивши для неї все, що можливо, теж піде своїм шляхом— до тієї блискучої розв'язки, яка чекає на нього, якщо тільки тепер все обійдеться щасливо.

РОЗДІЛ XXXVI

Проте минали години, дні, нарешті, тиждень, потім десять днів, а Клайд ані слова не повідомив про лікаря, до якого Роберта могла б піти. Незважаючи на всі свої розмови та обіцянки, він усе ще не знав, до кого звернутися. А кожний день, кожна година була такою грізною небезпекою і для нього, і для неї! В її погляді і запитаннях позначалося найсильніше, жагуче, подеколи нестерпне страждання. Та й сам Клайд був остаточно змучений своїм невмінням знайти швидкий і надійний вихід і допомогти їй. Де живе лікар, до якого можна послати її, на якого можна покластися? Як розвідати це?

Перебравши поіменно всіх своїх знайомих, він, нарешті, знайшов слабку надію в образі такого собі Оріна Шорта, молодого чоловіка, якому належав невеликий магазин чоловічої білизни, що обслуговував головним чином багату молодь Лікурга. Шорт був молодий, приблизно того ж віку, що й Клайд, і, здається, з такими ж нахилами; з часу свого переїзду в Лікург Клайд завжди користувався його порадами щодо своїх галстуків, костюмів і взагалі стилю одежі. Клайд давно відзначив, що це — людина жвава, тактовна і допитлива; Шорт дуже подобався дівчатам; до того ж він завжди був надзвичайно люб'язний з своїми клієнтами, особливо з тими, кого вважав вищим від себе на східцях суспільної скали, — серед них і з Клайдом. Довідавшись, що Клайд — родич Гріфітсів, Шорт, сподіваючись, що це допоможе йому висунутися, з усіх сил намагався зав'язати з ним якнайдружніші відносини. Та Клайд через своїх поважних родичів до цього часу не вважав за можливе ставитися серйозно до такого знайомства. Але Шорт був такий привітний і послужливий, що Клайд не міг не підтримувати з ним хоча б поверхових напів-приятельських відносин, якими той був, мабуть, дуже задоволений. Справді, він поводився запобігливо, часом навіть підлесливо. І от серед усіх, з ким Клайдові доводилося зустрічатися, Шорт був майже єдиний, кого він міг спробувати розпитати, маючи надію дістати які-небудь корисні відомості.

Подумавши в зв'язку з цим про Шорта, Клайд визнав за необхідне щонайменше три дні підряд вітатися і посміхатися йому особливо дружньо (вранці і ввечері він завжди проходив повз магазин Шорта). Потім, вирішивши, що він, наскільки це дозволяє його становище, вже підготував собі грунт, Клайд зайшов у магазин, зовсім не певний, що з першого разу зуміє заговорити про небезпечну тему. Він заздалегідь вигадав для Шорта цілу історію. Він скаже, ніби до нього звернувся на фабриці один молодий робітник: він недавно одружився, йому загрожує поява дитини, а він поки що не може справитися з неминучими в такому випадку витратами — і просив Клайда порадити, де знайти лікаря, який міг би тут допомогти. Тепер Клайд збирався додати лише одну оригінальну деталь: справа в тому, що молодий чоловік дуже бідний, боязкий і не дуже кмітливий, а тому не може сам подбати про себе. Далі, оскільки Клайд живе тут зовсім недавно, він не міг вказати йому ніякого лікаря, але, як людина досвідченіша, рекомендував робітникові один тимчасовий засіб (Клайд мав на увазі довести Шорту, що сам він далеко не безпорадний і навряд чи потребував би таких порад). Але, на жаль, цей засіб не вплинув. Тому потрібні рішучіші заходи, треба знайти лікаря. А Шорт давно живе в Лікурзі, а до того жив у Гловерсвілі, і вже, звичайно, — так запевняв себе Клайд, — зможе вказати хоча б одного лікаря. Щоб відвести від себе будь-яку підозру, Клайд вирішив додати, що він, звісно, міг би розпитати з цього приводу своїх знайомих, але випадок такий незвичайний (заговорити про такі речі в його колі — значить дати привід для всіляких балачок і пліток), і тому він вважає за краще звернутися до Шорта і просити його мовчати про це.

Сталося так, що торгівля в Шорта у цей день ішла на славу, і через це він був особливо веселий і балакучий. І коли Клайд зайшов нібито купити шкарпетки, Шорт вигукнув:

— Дуже радий вас бачити, містер Гріфітс! Як поживаєте? Я саме думав, що час би вже вам заглянути до менеї Хочу вам показати деякі речі — я їх одержав після того, як ви були у мене останнім разом. Як справи Компанії Гріфітс?

Завжди привітний, він був особливо люб'язний з Клайдом, який подобався йому. Але Клайд, заглиблений у свій сміливий задум, був до того збуджений, що, хоч як намагався набрати невимушеного вигляду, йому в цьому погано щастило. Тому він почав:

— Справи йдуть чудово, не можна скаржитися, і роботи у мене завжди багато…

Він почав нервово перебирати галстуки, що висіли на рухомих нікельових вішалках.