Американська трагедія - Сторінка 80

Власне — тепер він і сам зрозумів це — він був так само мало обізнаний з усіма таємницями статі і з можливими в такому разі ускладненнями, як майже кожний юнак його років. Правда, раніш ніж приїхати сюди, він бував у Канзас-Сіті і Чікаго в товаристві таких досвідчених напутників, як Ретерер, Хігбі, Хегланд та інші розсильні, і наслухався від них пліток і хвалькуватих розповідей. Але тепер він здогадувався, що, хоч як вони не нахвалялися, всі їхні знання були здобуті від дівчат таких же безтурботних і нетямущих, як і вони самі. Він дуже невиразно уявляв собі, які вбогі були їх знання: їм було лише відомо дещо про різні специфічні ліки і запобіжні засоби, винайдені лікарями-шарлатанами і сумнівними аптекарями, з якими звичайно мають справу люди, що стоять на рівні розвитку Хегланда і Ретерера. Та коли б навіть він знав стільки, скільки вони, — де роздобути ці засоби в такому містечку, як Лікург? Відтоді як Клайд розлучився з Діллардом, він не мав ні приятелів, ні тим більше вірних друзів, на чию допомогу міг би розраховувати у такій важливій справі.

Найкраще, що він міг зараз придумати, це звернутися до першого-ліпшого аптекаря, що за певну плату порадив би йому якийсь корисний засіб або дав вказівку. Але скільки це може коштувати? Та й говорити з аптекарем небезпечно. Чи не почне розпитувати? Чи мовчатиме? Чи не розповість кому-небудь, що до нього зверталися з такою просьбою? Клайд дуже схожий на Гілберта Гріфітса, якого всі в Лікурзі добре знають, і хто-небудь може визнати його за Гілберта… підуть усякі балачки, і все це може погано скінчитися.

І таке лихо спіткало його саме тепер, коли він уже багато чого домігся у відносинах із Сондрою, — вона вже дозволяє йому потихеньку цілувати її і навіть доводить йому свою прихильність маленькими подарунками: повертаючись додому, він не раз заставав принесені під час його відсутності галстуки, золотий олівець, коробку найдобірніших носових хусток і при них маленьку картку з її ініціалами. І в ньому міцніла впевненість, що майбутнє обіцяє йому дедалі більше й більше. Можливо, якщо Сондра буде й далі так само закохана в нього і поводитиметься так само хитро та розумно і якщо її сім'я не ставитиметься до нього надто вороже, він навіть зможе одружитися з нею? Звичайно, він не певний цього. Свої справжні почуття і наміри вона досі приховувала під ухильністю, яка подразнювала його, і це робило Сондру ще більш бажаною. І проте все підказувало йому, що він повинен якнайшвидше, найобережніше і безболісніше покласти край своїй близькості з Робертою.

І тому тепер він з удаваною впевненістю заявив:

— Сьогодні я б на твоєму місці не турбувався. Можливо, все обійдеться щасливо. Ще нічого не можна знати. В усякому разі мені потрібний час. Подивимося, що можна' зробити. Я думаю, що зможу дістати для тебе що-небудь. Тільки, будь ласка, не хвилюйся так!

Але він був зовсім не такий спокійний, як хотів показати. Насправді він був приголомшений. Виконати своє первісне рішення — триматися якнайдалі від Роберти — тепер було не так просто: він опинився віч-на-віч з серйозною небезпекою, — хіба що йому пощастить якимись доводами зняти з себе будь-яку відповідальність за те, що сталося. Адже Роберта все ще працює під його начальством; він писав їй записки; найменше її слово спричиниться до розслідування, яке буде згубним для нього. Отже, він мусить допомогти їй швидко і потай, щоб ніхто нічого не довідався і не почув. Клайд, треба віддати йому належне, після всього, що було між ними, був зовсім не проти того, щоб допомогти їй, наскільки він тільки зможе. Але якщо він не зможе (його думки забігали вперед: адже можливо, що діло може повернутися й несприятливо для нього), ну, тоді… тоді… кінець кінцем хіба не можна буде заперечувати всілякі відносини з нею і втекти звідси? Багато хто так робить. Це може бути єдиним виходом… Якби тільки він не був тут, немов у пастці,— абсолютно немає кому довіритися…

Але, що було найгірше, він уявлення не мав, як можна допомогти Роберті, не звертаючись до лікаря. І все це, напевно, пов'язане з витратою грошей і часу, риском і чи мало ще з чим… Він побачить Роберту завтра вранці, вирішив він, і тоді, якщо нічого не зміниться, почне діяти.

І Роберта, вперше покинута так холодно і байдуже, та ще в таку критичну хвилину, повернулася додому, заглиблена в свої думки і страхи, охоплена такою безмежною тугою, якої вона ще ніколи в житті не зазнавала.

РОЗДІЛ XXXIV

Та можливісті Клайда в такому складному становищі були невеликі. Крім Лігета, Уігема і деяких молодих завідуючих відділами, які, правда, були дуже люб'язні, але трималися досить відчужено (всі вони вважали його тепер значною персоною і, отже, не допускали жодної фамільярності), йому не було з ким порадитися. А в тому товаристві, де він тепер бував і де так прагнув укріпитися, безглуздям було б питати в кого-небудь поради, хоч як би хитро він не спробував це зробити. Звичайно, молоді люди цього кола бували де завгодно і, користуючись своєю зовнішністю, смаком і достатками, пускалися на такі форми розпусти, про які Клайд і подібні до нього не сміли й мріяти, але він, власне, був чужий цим людям і не міг навіть думати про те, щоб розпитувати їх.

Як тільки він розлучився з Робертою, йому спало на думку, що не варто й нерозумно звертатися до аптекаря, лікаря і взагалі до кого б там не було в Лікурзі (особливо до лікаря, бо всі представники цієї професії здавалися йому холодними і байдужими, — вони, напевно, поставляться недоброзичливо до такого аморального вчинку і вимагатимуть багато грошей); треба з'їздити до одного з найближчих міст, найкраще Скенектеді,— воно й близько, і до того більше від інших, — і там дізнатися, як можна вийти з такого становища. Він мусить знайти якийсь спосіб.

Треба було діяти якнайшвидше — і вже по дорозі до Старків, не уявляючи. ще, які саме ліки йому потрібно шукати, він вирішив поїхати в Скенектеді наступного вечора. Але, зміркував він потім, мине ж іще день, перш ніж буде вжито яких-небудь заходів, а і йому, і Роберті здавалося, що найменше зволікання становить велику небезпеку. Тому він вирішив, що постарається діяти негайно: попросить вибачення у Старків і поїде в Скенектеді сьогодні ж увечері, поки не зачинено аптеки. Але що потім? Як заговорити з аптекарем? Чого попросити? Він тривожно гадав, як подивиться на нього аптекар, що подумає, що скаже? Якби тут були Ретерер або Хегланд! Вони, звичайно, з радістю допомогли б йому. І навіть Хігбі. А тепер він зовсім один, адже Роберта нічого не знає… Але мусить же бути який-небудь засіб. Якщо в Скенектеді він зазнає невдачі, він негайно напише Ретереру в Чікаго, але щоб не викрити себе, скаже, що це потрібно його приятелеві.

І адже в Скенектеді, де його ніхто не знає, він може сказати (ця думка враз осяяла його), що недавно одружився, — чому б ні? Він уже дорослий і цілком може бути одруженим. Він скаже, що в його дружини "минув строк" (він пригадав фразу, почуту від Хігбі), а через те, що їм неможливо тепер мати дитину, то він хотів би дістати який-небудь засіб, що допоміг би їй в її стані. Справді, це непогана думка! Юне подружжя легко може опинитися в такому скрутному становищі. Можливо, що аптекар поставиться до них із співчуттям і охоче підкаже Клайду вихід. Може ж бути таке? Тут немає ніякого злочину. Зрозуміло, один чи два можуть відмовити, але третій, можливо, не відмовить. І тоді він здихається усіх цих неприємностей.

І якщо він не знатиме набагато більше, ніж тепер, він ніколи не дозволить собі знову опинитись у такому жахливому становищі. Ніколи! Це надто страхітливо!

Він пішов на обід до Старків дуже схвильований і з кожною хвилиною нервував дедалі більше. Одразу після обіду, коли було тільки пів на десяту, він сказав, що в останню хвилину від нього на фабриці зажадали дуже складного звіту про роботу відділу за весь місяць, а через те, що на службі йому неможливо займатися цим, то він мусить тепер піти додому і попрацювати над звітом. Така енергія і завзяття юнака, який явно бажав зробити кар'єру, дуже сподобалися Старкам. Клайдові охоче пробачили.

Але, приїхавши в Скенектеді, він побачив, іцо в нього залишається зовсім мало часу до останнього поїзда в Лікург. Мужність його підупала. Чи схожий він на одруженого чоловіка, чи повірять йому? І, крім того, такі засоби дуже небезпечні і недозволенні.— так вважають навіть самі аптекари.

Він пройшов з кінця в кінець всю головну вулицю, ще яскраво освітлену в цей час, заглядаючи у вікна то однієї, то іншої аптеки, і кожного разу приходив до висновку, що саме ця аптека з будь-якої причини йому не підходить. В одній він побачив за прилавком огрядну, похмуру, гладенько поголену людину років п'ятдесяти, чиї окуляри і сивіюче волосся злякали Клайда: звичайно, ця людина відмовить молодому клієнтові — скаже, що не торгує такими засобами, не повірить, що Клайд одружений, і ще запідозрить його в незаконних стосунках з якою-небудь дівчиною. В аптекаря був такий статечний, богобоязливий, добропорядний і благопристойний вигляд… Ні, не варто звертатися до нього. Клайдові невистачало рішучості ввійти і стати віч-на-віч з такою особою.

В другій аптеці Клайд побачив маленького, зморщеного, але меткого і зовні досить розумного чоловіка років тридцяти п'яти; цей здався йому підхожим; але тут Клайд помітив, що аптекареві допомагає жінка років двадцяти — двадцяти п'яти. А що коли саме вона спитає Клайда, чого він хоче? Важке, неймовірне становище. Або раптом вена почує, як він говоритиме з аптекарем? Так він відмовився і від цієї аптеки, потім і від третьої, четвертої, п'ятої, з різних, а проте серйозних причин: тут були покупці, там юнак і дівчина пили содову воду, в одному місці сам аптекар стояв недалеко від скляних дверей, бачив, як Клайд заглянув усередину і цим сполохнув його, перш ніж він встиг вирішити, чи варто заходити сюди.

Але кінець кінцем після стількох невдач він подумав, що зрештою мусить щось вдіяти, бо інакше доведеться поїхати назад у Лікург ні з чим, надаремно витративши час і гроші на дорогу. Він повернувся до невеликої аптечки на боковій вулиці,— кілька хвилин тому він помітив там аптекаря, який сидів без діла, і, покликавши на допомогу всю мужність, зайшов.

— Я хотів би дізнатися дещо, — почав він. — Чи не можете ви мені сказати… Бачте, в чому справа… я недавно одружений, і в моєї дружини минув строк, а нам тепер зовсім неможливо мати дитину.