Американська трагедія - Сторінка 72

Ви зрозуміли, так?

Невимовно схвильований цим признанням, яке — він це знав — було викликане його палкістю, Клайд допитливо і пристрасно поглянув на Сондру.

— Так я все-таки не зовсім байдужий для вас, правда? — сказав він вимогливо і разом з тим благально, очі його сяяли пристрасним захватом, — це надзвичайно подобалося Сондрі.

І, намагаючись бути обачною і все ж піддаючись захопленню, схвильована і проте не впевнена, що поводиться розсудливо, вона відповіла:

— Добре, я скажу вам: і так, і ні. Я ще не вирішила. Ви мені дуже подобаєтеся. Іноді мені здається, що ви мені подобаєтесь більше від усіх. Бачте, ми ще так мало знаємо одне одного… Та ви все-таки поїдете зі мною в Скенектеді?

— Чи поїду!..

— Я напишу вам про це докладніше або подзвоню. У вас є телефон?

Він дав їй свій номер.

— А коли щось зміниться або я не зможу поїхати, не ображайтеся. Ми потім ще побачимось з вами де-небудь, неодмінно.

Вона посміхнулася, і Клайд відчув, що задихається від хвилювання. Яка вона одверта з ним! Вона сказала, що іноді він їй дуже подобається, і цього було досить, щоб він мало не сп'янів від радості. Подумати тільки: така красуня хоче ввести його в своє життя — така чарівна дівчина, оточена стількома друзями і поклонниками, серед яких вона може зробити вибір.

РОЗДІЛ XXVIII

Ранок другого дня. Пів на сьому. Клайд проспав усього годину після того як повернувся з Гловерсвіля, і підвівся стривожений, не знаючи, як йому бути з Робертою. Сьогодні вона виїжджає в Більц. Він обіцяв проводжати її до Фонди. Але тепер йому не хочеться їхати. Зрозуміло, він вигадає якусь причину. Але яку?

На щастя, за день перед цим він чув, як Уігем сказав Лігету, що на сьогодні призначено нараду начальників цехів і Лігет має після роботи зайти до кабінету Сміллі. Клайда ке запрошували, бо його маленький відділ був лише частиною цеху Лігета. Тепер Клайд вирішив, що він може послатися на цю нараду, і перед полудневою перервою поклав Роберті на стіл записку. В записці було:

"Люба, надзвичайно засмучений, але мені тільки що сказали, що сьогодні о третій годині я мушу бути внизу, на нараді начальників цехів. Тому я не матиму змоги поїхати з тобою у Фонду, але забіжу до тебе на кілька хвилин після роботи. У мене є дещо для тебе, отже чекай! Не засмучуйся вже надто, я нічого не міг поробити. В середу, коли повернешся, обов'язково побачимося.

Клайд".

В першу мить, побачивши записку, яку не могла зразу ж прочитати, Роберта зраділа: вона подумала, що Клайд хоче точніше умовитися про зустріч. Але коли, кілька хвилин по тому, вона вийшла в гардеробну, щоб нишком прочитати ці кілька рядків, обличчя її похмурніло. От іще й нова прикрість долучилась до вчорашнього розчарування, коли Роберта марно чекала на Клайда; і сьогодні він здається розгубленим і навіть холодним… Роберта питала себе, в чому причина цієї раптової зміни. Певно, він і справді не може не йти на цю нараду, як не міг не піти до дядька, коли його запросили на обід. Та коли б він кохав її так, як раніше, то напередодні, попереджаючи, що ввечері не прийде до неї, він не міг би залишатися таким веселим і спокійним, незважаючи на її від'їзд. Адже він знав, що вона виїжджає на три дні, знав, що розлука з ним завжди завдає Роберті великого болю.

Її радісні надії відразу змінилися глибокою тугою і смутком. Завжди в неї так виходить у житті! Через два дні різдво, їй треба їхати додому в Більц, де зовсім невесело і тільки від неї чекають радості і веселощів. І доведеться їхати одній, а Клайд забіжить до неї лише на декілька хвилин. Вона повернулася на своє місце, і з обличчя її було виразно видно, що вона дуже нещасна. Вона нічого не бачила навколо себе і рухалася, мов автомат. Клайд помітив цю зміну, але, захоплений раптовим, непереборним почуттям до Сондри, нездатний був розкаюватися.

Як завжди щосуботи, в годину опівдні велетенські гудки сусідніх фабрик сповістили про кінець робочого дня, — і Клайд і Роберта нарізно попрямували до її дому. По дорозі він обмірковував, що сказати Роберті. Що йому робити? Як удавати з себе ніжного, коли він не почуває ніжності, коли захоплення його охолонуло і зблякло? Як продовжувати цей зв'язок, який ще два тижні тому був живий і пристрасний, а тепер став на диво слабким і безбарвним? Не можна сказати чи якось показати Роберті, що він охолонув до неї, це буде надто жорстоко, і хто знає, що вона відповість на це? Як поставиться до цього? А з другого боку, тепер, коли всі його мрії і плани зв'язані з Сондрою, не годиться заспокоювати Роберту ласкавими словами і неправдивими поясненнями, — це означало б залишити все так, як воно є, зберегти колишні відносини. Неможливо! Крім того, якщо буде хоч найменша надія, що Сондра теж покохає його, звичайно ж, він відразу захоче залишити Роберту. А чому й ні? Що може дати йому Роберта? Чи можна порівняти її щодо краси і становища в суспільстві з Сондрою? Хіба це добре буде з боку Роберти, якщо вона почне вимагати і чекати, щоб він, як і раніше, був занятий тільки нею і відмовився заради неї від усіх зв'язків і можливостей, які відкриває для нього близькість з Сондрою? Ні, справді ж, це несправедливо!

Так міркував Клайд, а Роберта, яка вже встигла повернутися додому, тим часом питала себе, чому він раптом став байдужий до неї. Чому він порушив свою обіцянку і не прийшов учора ввечері, чому тепер, коли вона виїжджає на свята додому і не побачиться з ним цілих три дні, він не хоче навіть проводити її до Фонди? Він каже про нараду, та чи правда це? Вона могла б, якщо потрібно, почекати його до четвертої години, але не наважилася запропонувати це, бо почувала в поведінці Клайда якусь ухильність, відчуженість… Що ж усе це означає? Адже ще так недавно виникла ця близькість, яка з самого початку і до сьогодні, здавалося, так міцно з'єднувала їх. Невже це — небезпечна зміна, може навіть кінець їхньому коханню, їхній чудесній казці? О боже! А вона віддала йому так багато-тепер від його вірності залежить усе: її майбутнє, її життя…

Вона стояла посеред кімнати, роздумуючи над усім цим, коли з'явився Клайд з різдвяним подарунком під пахвою і з напускною безжурністю на обличчі, що аж ніяк не відповідала його твердому рішенню — по можливості змінити свої відносини з Робертою.

— Ох, який я засмучений, Берта, — почав він жвавим тоном, в якому змішувались удавана веселість, співчуття і невпевненість. — Розумієш, ще дві години тому я й уявлення не мав, що вони збираються влаштовувати цю нараду. Але ж ти знаєш, як це буває. Від таких речей просто неможливо ухилитися. Ти не дуже журишся, люба? — 3 виразу її обличчя і в цю хвилину, і ще раніше, на фабриці, він бачив, що вона в иайсумнішому настрої.— Ще добре, що мені пощастило видертися на хвилинку і принести тобі ось це, — додав він, простягаючи їй подарунок. — Я хотів принести вчора, та перешкодив цей обід. Мені страшенно шкода, що так вийшло, справді, шкода!

Коли б він приніс свій подарунок учора ввечері, Роберта була б у захваті, а тепер вона байдуже поклала коробку на стіл; уся принадність подарунка була для неї втрачена.

— Ти добре провів учора час, любий? — спитала вона, бажаючи довідатись якнайдетальніше, що ж відібрало його від неї.

— Так, непогано, — відповів Клайд; він намагався прикинутися якнайбайдужішим, розповідаючи про цей вечір, що так багато важив для нього і таїв стільки небезпеки для неї.— Я думав, що мене просто запрошують до дядька на обід, я ж так і казав тобі. А виявилося, що треба проводжати Беллу і Майру на вечір у Гловерсвіль. Там живе багата сім'я Стіл, — знаєш, тих, у кого велика фабрика рукавичок. Так от, вони влаштували танцювальний вечір, і мені довелося проводжати туди двоюрідних сестер, бо Гіл не міг поїхати. Але там було не дуже цікаво. Я був радий, коли все це закінчилося.

Він вимовив імена Белли, Майри, Гілберта так, неначе це було для нього звичайною справою, — така інтимність з Гріфітсами завжди справляла на Роберту велике враження.

— А ти не міг піти від них трохи раніше і зайти до мене?

— Не міг. Мені треба було дочекатися їх, щоб повернутися всім разом. А ти хіба не хочеш поглянути на мій подарунок? — додав він, прагнучи відвернути її від думок про вчорашнє: він знав, як їй боляче думати про те, що він залишив її одну.

Вона почала розв'язувати стьожку, якою була зав'язана коробка, але весь час невідривно думала про те, що ж іще міг таїти в собі вчорашній вечір. Які дівчата, крім Белли і Майри, були на танцях у Стілів? Може, Клайд останнім часом захопився якою-небудь дівчиною і зустрівся там з нею? Раніш він часто згадував про Сондру Фінчлі, Бертіну Кренстон і Джіл Трамбал. Може й вони там були вчора?

— А хто був там, крім твоїх двоюрідних сестер? — спитала вона раптом.

— О, безліч народу, ти їх не знаєш. Там з'їхалися двадцять чи тридцять чоловік з різних місць.

— Аз Лікурга, крім твоїх сестер, був хто-небудь? — наполягала вона.

— Всього кілька чоловік. Ми захопили з собою Джіл Трамбал і її сестру, так хотіла Белла. Арабелла Старк і Перлі Хайнс були вже там, коли ми приїхали.

Клайд не згадав ні про Сондру, ні про інших, хто особливо цікавив його. Але в тому, як він сказав це, в тоні його голосу і в блиску очей було щось дивне, і його відповідь не задовольнила Роберту. Вона була дуже стривожена, але почувала, що зараз нерозсудливо набридати Клайдові дальшими розпитуваннями. Він може розсердитись. Кінець кінцем в її очах він завжди був зв'язаний з цим світом. Вона не хотіла, щоб він запідозрив, ніби вона хоче добути якісь права на нього, хоч саме таким і було її приховане бажання.

— А мені так хотілося вчора побути з тобою і віддати тобі свої подарунки, — сказала вона, намагаючись прогнати похмурі думки ї викликати співчуття в Клайда.

Він відчув сум в її голосі — раніше це завжди примушувало його ставати лагідним, а тепер він не міг і не хотів піддаватися.

— Але ж ти знаєш, Берта, як було діло, — відказав він майже з викликом. — Адже я пояснив тобі.

— Так, знаю, — тужно сказала вона, бажаючи приховати смуток, що заволодів нею.

Вона розгорнула папір і відкрила кришку коробки. Побачивши туалетне приладдя, вона злегка повеселішала: ніколи ще в неї не було таких дорогих і гарних речей.

— Ах, як красиво! — вигукнула вона з мимовільним інтересом. — Я на таке й не сподівалася! Поруч з цим мої маленькі подарунки нічого не варті.

Вона пішла дістати їх.