Американська трагедія - Сторінка 69

Я, наприклад. Сондра Фінчлі теж вважає, що ви вродливий. Вона цікавиться тільки вродливими мужчинами. І моя сестра Джіл теж. Я щодо цього не схожа на них, бо й сама не дуже вродлива.

Примружившись, вона дивилася прямо йому в очі визивним, дражливим поглядом, і Клайд розгубився: він не знав, що відповідати, як поводитися з цією дівчиною, але в той же час вона його цікавила, і її слова лестили йому.

— Ви не думаєте, що ви вродливіші за вашого двоюрідного брата? — продовжувала вона різко, майже владно. — Є люди, які вважають, що це так.

Клайд був не тільки задоволений, а й злегка приголомшений її запитанням: він хотів би й сам вірити цьому, до того ж його інтригувало, що ця дівчина так цікавиться ним, але він навіть у думках не насмілювався стверджувати будь-що подібне, навіть коли б був певний своєї переваги. Надто виразно він уявляв собі енергійне, рішуче, часом навіть загрожуюче обличчя Гілберта: він, звичайно, відразу ж звільнив би Клайда, якби довідався, що той говорить такі речі.

— Ну, що ви, я ніколи не думав нічого подібного! — засміявся він. — І не думаю, слово честі.

— Що ж, можливо, ви й не думаєте, але ви й насправді вродливіші за нього! Тільки це вам мало допоможе, якщо ви хочете бувати в товаристві тих, у кого є гроші.— Вона уважно подивилася на нього і додала майже ласкаво — Люди люблять гроші навіть більше, ніж вродливу зовнішність.

"Яка розумна дівчина, — подумав Клайд, — і які жорстокі, холодні слова". Вони боляче різонули його, хоч у неї й не було такого наміру.

Та в цю хвилину ввійшла сама Сондра з невідомим Клайдові молодим чоловіком, високим, незграбним, але прекрасно одягненим. Слідом за ними з'явилися Бертіна і Стюарт Фінчлі.

— Ось і вона, — сказала Гертруда не без досади: їй було неприємно, що Сондра вродливіша за неї саму та за її сестру і явно цікавиться Клайдом. — Вона зараз подивиться на вас, перевірить, чи помітили ви, яка вона сьогодні гарненька. Дивіться, не розчаруйте її.

Це зауваження, цілком справедливе, було зайве: Клайд і без того уважно і навіть жадібно дивився на Сондру. Вона полонила його не тільки своїм суспільним становищем, багатством, тонким смаком в одязі і манерами, — вона належала до того типу жінок, який особливо приваблював його: може, більш витончена, не така невгамовна, хоч навряд чи менш егоїстична, вона чимсь була схожа на Гортензію Брігс. У своєму роді це була маленька, але уперта Афродіта: вона прагнула будь-що довести кожному хоч скільки-небудь привабливому мужчині згубну силу своїх чарів, і в той же час намагалася не зв'язувати себе жодними узами і зобов'язаннями. Проте з різних причин, яких вона сама не розуміла, її вабило до Клайда. У нього не було ні грошей, ні становища в товаристві, але він подобався їй.

Отже, вона насамперед перевірила, чи він тут, потім постаралася не дати йому помітити, що вона перша побачила його, і, нарешті, доклала всіх зусиль, щоб засліпити його, — словом, поводилася в дусі Гортензії (саме ця тактика найсильніше впливала на Клайда).

Клайд, не відриваючись, дивився, як вона переходила з місця на місце; її прозоре вечірнє шифонове плаття вилискувало всіма відтінками від блідожовтого до густооранжового, і це надзвичайно личило до її темних очей і волосся. Обмінявшись привітаннями і зауваженнями майже з усіма в кімнаті, вона, нарешті, зволила помітити і Клайда.

— А, от і ви! Наважилися, нарешті, показатися? Я не була певна, що ви визнаєте це за цікаве. Вас уже, звичайно, з усіма познайомили? — і вона подивилася навкруг, ніби бажаючи сказати, що коли це ще не зроблено, вона сама познайомить його з присутніми.

А ті, не відчуваючи особливого інтересу до самого Клайда, були зацікавлені тим, що Сондра така уважна до нього.

— Здається, я знайомий уже майже з усіма.

— Окрім Фредді Селса: він щойно прийшов зі мною. Послу-хайте, Фредді,— окликнула вона затягнутого у фрак високого стрункого юнака з м'яким овалом обличчя і явно завитим волоссям; він підійшов і подивився на Клайда зверху вниз, як забіяка-півень на горобця.

— Це Клайд Гріфітс, я вам про нього казала, Фредді,— швидко почала Сондра, — подивіться, який він схожий на Гілберта.

— Дуже схожий! — вигукнув цей люб'язний юнак: він, мабуть, був короткозорим і тому низько нахилився до Клайда. — Я чув, ви двоюрідний брат Гіла? Я його добре знаю. Ми з ним разом училися в Прінстоні. Я жив тут, перш ніж став на роботу в "Дженерал елек-трік" у Скенектеді. Але я часто буваю тут. Ви, здається, служите на фабриці?

— Так, служу, — сказав Клайд, чимало торопіючи перед цим юнаком, який, очевидно, був набагато освіченіший від нього самого.

Клайд побоювався, що цей молодий чоловік заговорить з ним про такі речі, на яких він, не здобувши ніякої спеціальної технічної освіти, зовсім не розуміється.

— Ви, певно, завідуєте яким-небудь відділом?

— Так, завідую, — насторожено і неспокійно відповів Клайд.

— Знаєте, — жваво продовжував м-р Селс (він дуже цікавився комерційними і технічними питаннями), — я ніколи не міг зрозуміти, що путнього в цьому виробництві комірців, якщо, звичайно, не говорити про прибутки. Ми з Гілом часто сперечалися про це, коли училися в коледжі. Він запевняв мене, що виготовляти і розповсюджувати комірці — справа великого соціального значення, що надає певної шліфовки і прищеплює пристойні манери тим людям, які не могли б засвоїти їх, якби не було дешевих комірців. Я думаю, він це десь вичитав. Я завжди сміявся з нього.

Клайд намагався знайти якусь відповідь, але все це перевищувало його розуміння. "Соціальне значення"… що Селс мав тут на увазі? Мабуть, це пов'язано з серйозними науками, які він вивчав у коледжі. Клайд відповів би як-небудь ухильно, або зовсім невлад, коли б його не виручила Сондра; навіть не здогадуючись, в яке скрутне становище він потрапив, вона сказала:

— Будь ласка, без сперечань, Фредді! Це зовсім нецікаво. І потім я хочу познайомити його з моїм братом і Бертіною. Ви пам'ятаєте міс Кренстон? Тоді, навесні, ми з нею разом були у вашого дядька.

Клайд повернувся. А Фред, схопивши щигля, мовчки подивився на Сондру, якою він так захоплювався.

— Пам'ятаю, звичайно, — почав Клайд; він давно вже спостерігав за цією парою: після Сондри Бертіна здавалася йому найпривабливішою з усіх дівчат, хоч він зовсім не розумів її. Потайна, нещира і лукава, вона викликала в ньому тільки тривожне усвідомлення власної нікчемності, розгубленості перед нею і перед тим світом, який вона уособлювала.

— А, здрастуйте! Дуже приємно знову побачити вас, — сказала вона, протяжно, оглянувши його усміхненим і в той же час байду же-глузливим поглядом сірозелених очей. Вона визнала, що він непоганий на вроду, але воліла б бачити його більш енергійним і впевненим у собі.— Ви, здається, надзвичайно заняті, багато працюєте? Але тепер, коли перший крок зроблено, я думаю, ми будемо бачити вас частіше?

— Так, сподіваюся, — відповів він, показуючи в усмішці свої рівні зуби.

Її очі, здавалося, промовляли, що вона сама не вірить власним словам, та й Клайд теж не вірить у те, що сказав, але це необхідно і, мабуть, забавно говорити такі речі.

Приблизно в тому ж дусі тримав себе з Клайдом і брат Сондри, Стюарт.

— Здрастуйте, — сказав він, — радий з вами познайомитися. Сестра говорила мені про вас. Збираєтесь надовго залишитись у Лі* курзі? Це було б дуже приємно. Сподіваюся, що ми з вами будемо зустрічатися час від часу.

Клайд зовсім не був цього певний, але йому дуже подобався легкий, безжурний сміх Стюарта, — він сміявся голосно, весело і байдуже, показуючи свої рівні білі зуби. З захопленим здивуванням дивився Клайд, як невимушено Стюарт повернувся і взяв за руку Вайнет Фент, що проходила мимо.

— Одну хвилину, Вайн. Я хочу вас дещо спитати.

І він пішов з нею в іншу кімнату, нахиляючись до неї і жваво розмовляючи. Клайд відмітив чудовий покрій його костюма.

"Як у них тут весело, — думав він, — які вони всі радісні".

У цей час Джіл Трамбал стала кликати:

— Ідіть всі до столу! Я не винувата. Щось не ладналося в куховара, та й ви всі зібралися дуже пізно. Покінчимо з обідом і будемо танцювати.

— Ви сядете між мною і міс Трамбал, коли вона посадить усіх, — заспокійливо сказала Сондра. — От чудесно буде, правда? А тепер ведіть мене в їдальню.

Вона просунула свою білу руку під руку Клайда, і йому здалося, що він повільно, але вірно підноситься прямо в рай.

РОЗДІЛ XXVI

Під час обіду йшла гомінка розмова про різних осіб, місця, плани, зовсім незнайомі Клайду. Але властива Клайдові чарівність допомогла йому почасти перемогти зневагу і байдужість присутніх, особливо дівчат, зацікавлених тим, що він сподобався Сондрі. Джіл Трамбал, яка сиділа поруч нього, захотіла знати, звідки він приїхав, як жив удома, з якими людьми зустрічався, чому вирішив переїхати до Лікурга? Запитання ці, поставлені впереміжку з пустими жартами на адресу присутніх тут дівчат та їхніх поклонників, нерідко заганяли Клайда в безвихідь. Він розумів, що не може сказати правду про свою сім'ю. Тому він розповів, що його батько керує готелем у Денвері,— не дуже великим, але все ж готелем, а сам він приіхав у Лікург, бо дядько, зустрівшися з ним у Чікаго, запропонував йому ознайомитися з виробництвом комірців. Він ще не певен, що діло в цілому цікавить його і що варто ним займатися далі; просто він хоче з'ясувати, що ця робота може дати йому в майбутньому. Це зауваження примусило і Джіл, і Сондру зробити висновок, що, всупереч чуткам, які йшли від Гілберта, Клайд має деякі власні кошти і заняття, — до нього він зможе повернутися, якщо зазнає невдачі в Лікурзі.

Це було дуже важливим не тільки для Сондри і Джіл, а й для всіх присутніх. Хоч який би вродливий і симпатичний був Клайд і які б були його родинні зв'язки, неприємно було думати, що він просто ніщо, людина без усякого становища в суспільстві, і тільки намагається, як стверджувала Констанція Вайнант, примазатися до сім'ї свого двоюрідного брата. До простого службовця чи бідного родича, незалежно від його кровних зв'язків, можна ставитися хіба що з співчуттям, — але якщо він має хоч якісь кошти і там, звідки він родом, його приймали у вищому товаристві, це зовсім інша справа.

І Сондра, заспокоївшись щодо цього і бачачи, що Клайд краще поводиться в товаристві, ніж вона гадала, вирішила бути уважнішою до нього.

— Можу я сподіватися, що ви згодитесь танцювати зі мною після обіду? — це було, мабуть, чи не перше, що сказав їй Клайд, спіймавши її привітну посмішку, коли за столом зайшла мова про якийсь танцювальний вечір.

— Звичайно, якщо хочете, — кокетливо відповіла вона: їй хотілося, щоб він ще більше захопився нею.

— Один танець?

— А скільки ж вам потрібно? Тут, як бачите, є ще з десяток молодих людей.