Американська трагедія - Сторінка 70

Ви одержали програмку танців, коли прийшли?

— Ні, я не бачив ніякої програмки.

— Ну, нічого. Після обіду дістанете. Ви можете записати для мене третій і восьмий, отже у вас залишиться час і для інших. — Вона чарівно посміхнулася. — Ви повинні бути люб'язні з усіма, розумієте?

— Звичайно, розумію. — Він не спускав з неї очей. — Але відтоді, як я побачив вас у дядька, я весь час мріяв зустріти вас знову. Я завжди шукав ваше ім'я в газетах.

Він подивився на неї запитливо і благаюче, і Сондра мимоволі була розчулена цим наївним признанням. Ясно, він не міг бувати там, де бувала вона, і все-таки з газет довідувався про неї і про все, Що вона робила. Вона не могла не поговорити з ним про це іще.

— Невже? Як це приємно. Але що ж ви читали про мене?

— Що ви були на Дванадцятому озері і в Грінвуді, що вибрали участь у змаганнях з плавання на озері Шейрон і були у Поля Сміта. І що ви цікавитесь кимось, хто живе на озері Скрун, і, з усього видно, маєте намір вийти за нього заміж.

— Хіба про це писали? Яка нісенітниця! В газетах забждй пишуть різні дурниці.

З її тону Клайд зрозумів, що дозволив собі надто багато. Він збентежився, і це пом'якшило Сондру: через хвилину вона відновила розмову з попередньою жвавістю.

— Ви любите їздити верхи? — спитала вона ласкаво і примирливо.

— Ніколи не пробував. Знаєте, просто не доводилося. Але я думаю, що зумів би, якби спробував.

— Звичайно, це не так важко. Вам треба буде взяти один-два уроки, і тоді,—додала вона, трохи знизивши голос, — ми могли б з вами іноді покататися разом. У нас на конюшні багато коней, я певна, що вони вам сподобаються.

Клайда обсипало жаром. Адже це означає, що Сондра запрошує його кататися і ще пропонує користуватися одним з своїх коней.

— О, я був би надзвичайно радий! — сказав він. — Це буде просто чудово!

Молодь підводилася із-за столу. Ніхто більше не цікавився обідом, бо в сусідній кімнаті вже з'явився камерний квартет і почулися звуки першого фокстрота; з цієї і так просторої кімнати було винесено всі меблі, які могли б заважати танцям, залишалися тільки стільці вздовж стін.

— Вам треба взяти програмку і подбати про перший танець: запросіть кого-небудь, поки не пізно, — попередила вона.

— Так, я зараз усе зроблю. Але невже ви обіцяєте мені тільки два танці?

— Ну, гаразд, запишіть третій, п'ятий і восьмий у першій половині.— Вона весело махнула йому рукою, і він поспішно пішов діставати програмку.

Танцювали тільки модні, дуже швидкі фокстроти, і танцюристи, відповідно до свого темпераменту і настрою, вносили в них нові па власного винаходу. Клайд весь минулий місяць багато танцював з Робертою і тепер був у прекрасній формі; до того ж його безмірно збуджувало усвідомлення, що нарешті ж він перебуває в товаристві такої чудової дівчини, як Сондра, і навіть може висловити їй своє захоплення.

І хоч він намагався здаватися люб'язним і уважним, танцюючи з іншими дівчатами, він не міг відвести очей від Сондри. В нього ледве не паморочилася голова, коли Сондра мрійно і млосно линула поблизу в обіймах Грента Кренстона, кидаючи ніби випадковий погляд в його бік і всім своїм виглядом даючи йому зрозуміти, яка вона граціозна, романтична і поетична завжди і в усьому, — справді найпрекрасніша квітка життя. І в цю хвилину Ніна Темпл, з якою він танцював, зауважила:

— Вона дуже граціозна, правда?

— Хто? — спитав Клайд з невинним виглядом, але тут же весь зашарівся. — Я не знаю, про кого ви говорите.

— Не знаєте? А чого ж ви почервоніли?

Він зрозумів, що викрив себе і що його спроба уникнути прямої відповіді просто смішна. Він відвернувся, та в цю хвилину музика замовкла, і танцюристи попрямували до стільців. Сондра пішла з Грентом Кренстоном, а Клайд підвів Ніну до м'якого крісла в ніші вікна, в бібліотеці.

Наступний танець він танцював з Бертіною і був злегка вражений холодною, відвертою байдужістю, з якою вона сприймала його люб'язності. Її інтерес до Клайда був обумовлений тільки тим, що він, як видно, цікавив Сондру.

— Ви добре танцюєте, — сказала вона йому. — Напевно, ви багато танцювали там, де жили раніше. Адже ви, здається, приїхали з Чікаго?

— Так, я жив у Чікаго до того, як приїхав сюди, але там я не так багато танцював: мені доводилося працювати.

Він подумав, що в таких дівчат, як оця, є все, чого вони можуть забажати, а в таких, як Роберта, немає нічого. І все ж у цю мить Роберта більше подобалася йому. Вона була ніжнішою, лагіднішою, добрішою, не така льодяна.

Музика заграла знову; раз у раз мелодію переривав млосний голос одинокого саксофона; Сондра підійшла до Клайда, вклала свою праву руку в його ліву, дозволила йому обняти себе, — і все це так легко, вільно, весело, що Клайд, захоплений зненацька серед своїх мрій про неї, затремтів від захвату.

Вона дивилася йому в очі із звичайним лукавим кокетуванням і посміхалася ніжною, обманливою і все ж багатообіцяючою усмішкою, від якої його серце закалатало хутчіше, а горло судорожно стиснулося. Тонкий аромат її духів лоскотав його ніздрі, як свіжі пахощі весни.

— Приємно проводите час?

— Так, милуюся вами.

— Тут ще багато гарненьких дівчат, якими можна милуватися!

— Але жодна не може зрівнятися з вами!

— І я танцюю краще від усіх, і я набагато вродливіша, ніж всі інші дівчата. Ну от, усе це я сказала за вас. А що ви тепер скажете?

Вона подивилася на нього насмішкувато, і Клайд, зрозумівши, що говорити з нею зовсім не так легко, як з Робертою, зніяковів і почервонів.

— Розумію, — сказав він серйозно, — вам усі кажуть одне й те ж, і ви не хочете чути це ще раз від мене.

— Ні, ні, далеко не всі. Багато хто зовсім не вважає мене вродливою.

Простота його відповіді зацікавила Сондру і збила з пантелику.

— Не вважають вас вродливою? — перепитав він весело, побачивши, що вона вже не сміється з нього.

Та все ж він побоявся сказати їй ще який-небудь комплімент. Він пошукав іншу тему і вирішив повернутися до розмови про верхову їзду і теніс, яку вони печали за столсм.

— Ви, напевно, любите всякий спорт на свіжому повітрі, правда? — спитав він.

— Ще б пак! — швидко і палко відповіла вона. — Люблю більш за все на світі. До безумства люблю їздити верхи, плавати, гребти, кататися на моторному човні і на акваплані. А ви плаваєте?

— Ну, звичайно! — гордо сказав Клайд.

— Граєте в теніс?

— Трохи, тільки починаю, — відповів він, боячись признатися, що зовсім не грає.

— Я дуже люблю теніс. Ми з вами якось зіграємо.

Після цього Клайд зовсім піднісся духом. Легка, як пушинка, Сондра кружляла з ним під тужливі звуки популярної любовної пісеньки і продовжувала розмову:

— Белла Гріфітс, Стюарт, Грент і я чудово зігралися. Минулого літа ми всіх перемогли на Грінвуді і на Дванадцятому озері. А коли б ви бачили, як я пірнаю з вишки! У нас, тобто у Стюарта, най-швидкохідний моторний човен: шістдесят миль на годину!

Клайд відразу зрозумів, що він зачепив той предмет, який не тільки цікавив, а й хвилював її. І не тільки через те, що всякі фізичні вправи давали їй насолоду, а й тому, що вона виходила переможницею в тих видах спорту, якими особливо захоплювалися всі її друзі і знайомі, і тішилася успіхом. І, нарешті (це він зрозумів тільки пізніше), її захоплювала можливість часто переодягатися, показуватися в товаристві в найнезвичайніших вбраннях, — а це для неї означало дуже багато. Який вона вигляд має в купальному костюмі! А в костюмі для верхової їзди, чи для теніса, або для танців, або для екскурсій в автомобілі!

Вони продовжували танцювати, схвильовані відчуттям, що їх однаково вабить одне до одного; вони допитливо й весело заглядали одне одному в очі — і в цих поглядах прозирали ніжність і захоплен ня; Сондра натякала, що коли в її колі Клайда визнають за підхожу людину в спортивному, фінансовому та в усіх інших відношеннях, то вона, мабуть, доможеться, щоб Клайда прийняли в домах її друзів. І Клайд, який був у піднесеному настрої, майже повірив, що це можливо, що так і буде. Але під його напускною, обманливою впевненістю і спокоєм таїлося недовір'я до себе; це відбивалося в нетерплячому і одночасно сумному блиску його очей; і голос Клайда, хоч і звучав нібито мужньо й твердо, та якби Сондра вміла в цьому розбиратися, вона розрізнила б у ньому нотки, дуже далекі від справжньої впевненості.

— Як шкода, що танець закінчився, — сказав він сумно.

— Нехай заграють ще раз! — сказала Сондра і заплескала в долоні.

Оркестр заграв той самий мотив, і вони знову попливли по паркету, нахиляючись і похитуючись, гармонічно віддаючись ритмові музики, наче дві трісочки, які відносило бурхливим, але дружелюбним морем.

— Я такий радий, що я знову з вами… танцювати з вами… це так чудесно, Сондра…

— Ви не повинні мене так називати! Ми з вами ще недосить знайомі.

— Я хотів сказати "міс Фінчлі". Та ви не розсердитесь на мене знову? Ні?

Він дуже зблід, обличчя його знову стало сумним.

Вона помітила це.

— Ні. Хіба я сердилася на вас? Справді, ні. Ви мені подобаєтеся… трохи… коли не впадаєте в сентиментальність.

Музика припинилася. Швидкі па танцю перейшли в спокійні кроки.

— Підемо подивитися, чи не йде ще сніг. Хочете? — спитала Сондра.

— Звичайно, хочу!

Пробираючись між парами, що прогулювалися, вони побігли до бокових дверей у безгомінний світ, суціль укритий пухнастим білим килимом. Лапатий сніг тихо кружляв у повітрі і падав.

РОЗДІЛ XXVII

Наступні дні грудня принесли Клайдові кілька приємних, але в той же час тривожних подій, що ускладнили його життя. Сондра Фінчлі, визнавши його за приємного поклонника, не збиралася спускати його з ока. Але вона посідала значне становище в товаристві і через це не знала, як їй бути: адже Клайд надто бідний і надто явно нехтували ним самі Гріфітси, щоб вона рискнула одверто проявити свій інтерес до нього.

Спочатку Сондра цікавилася Клайдом лише з однієї причини: їй хотілося позлити Гілберта дружбою з його двоюрідним братом. Тепер до цього додалося інше: Клайд їй подобався. Він був чарівний і схилявся перед нею та її становищем, — це й захоплювало і лестило їй. За своїм характером вона прагнула саме такого палкого обожування, щирого і романтичного. До того ж Клайд втілював у собі зовнішні і внутрішні якості, які завжди їй подобалися: він був закоханий, але без надмірної сміливості, яка докучала б їй; він поклонявся їй, але так, як можна поклонятися живій жінці; і в ньому відчувалася та сама жвавість душі й тіла, яка була властива і їй самій.

І тому Сондра уперто думала над тим, як би продовжити знайомство з Клайдом, не привертаючи надто великої уваги і не викликаючи недобрих балачок; думка ця примусила її хитрий маленький мозок напружено працювати кожної ночі, коли вона поверталася додому.