Бувайте, і дякуємо за рибу - Сторінка 16

- Дуглас Адамс -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Сотні лютих і страшенно озброєних Зірзлянських кораблів вже розгромлено і розтрощено до атомів усіма можлививми руйнівними силами величезного срібного Заксізіанського корабля.

Частина супутника також кудись ділась. Швидше всього її рознесло тим же сліпучим пострілом силової гармати, який розщеплює кожну найменшу частинку простору, через яку проходить.

Зірзлянські кораблі, що залишились, хоч як жахливо озброєні вони не були, дали драла, безнадійно переможені руйнівною силою Заксізіанського головного корабя і шукали прихистку за супутником, залишки якого продовжували дезінтегруватися. В цей час, Заксізіанський флагман, який мчав навздогін Зірзлянським кораблям, раптом оголосив, що йому потрібен вихідний і полетів з поля бою.

На якусь мить у всіх подвоїлось відчуття страху і переляку, проте корабель зник.

З колосальною силою він пурхав вздовж неосяжних шляхів нераціонально вигнутого простору, швидко, легко, і головне, безшумно.

Глибоко в його засаленій, смердючій койці, якою насправді був люк, що вийшов з ладу, Форд Префект спав серед своїх рушників і снились йому старі улюблені місця. Серед них був і Нью-Йорк.

У сні він проходив пізно ввечері біля Іст Сайду, вздовж річки, яка стала настільки сильно забруднена, що нові життєві форми з'являлися з неї спонтанно, вимагаючи соціального забезпечення і права на голосування.

Одна з таких форм щойно пропливла повз, махаючи кінцівкою. Форд помахав у відповідь.

Істота підпливла до берега і виповзла з води.

— Привіт, — сказало воно, — мене щойно створено. Я геть зовсім новий і нічого не знаю про Всесвіт. Ти можеш мені щось розповісти?

— Отакої, — сказав Форд трохи розгублено, — я можу розповісти хіба що де найближчий бар.

— А як щодо любові і щастя. Я відчуваю глибоку потребу в таких речах, — сказала істота і помахала щупальцями. — Є якісь думки з цього приводу?

— Ти можеш одержати щось типу того, — відповів Форд, — на Сьомій Авеню.

— Я інтенсивно відчуваю, — продовжило створіння, — що мені треба бути красивим. Я гарний?

— Ти доволі прямолінійний.

— Не має часу на пусті балачки. Я гарний?

— Як на мене? — запитав Форд. — Ні. Але слухай, — додав він за мить, — більшості людей начхати. Розумієш. На поверхні є ще такі як ти?

— Не знаю, чуваче, — відповіла істота, — я ж казав, що новенький тут. Життя зовсім чуже для мене. На, що воно схоже?

Нарешті, Фордові трапилось запитання, на яке він міг авторитетно відповісти.

— Життя, — почав він, — наче грейпфрут.

— Ем, як так?

— Ну, воно щось типу помаранчево-жовте із заглибленнями зовні, вологе і м'ясисте всередині. А ще в ньому є зернятка. О, і деякі люди полюбляють з'їдати половинку на сніданок.

— А є ще бодай хтось, з ким я міг би поговорити?

— Я сподіваюсь, — сказав Форд. — Запитай полісмена.

Глибоко в своєму лігвищі, Форд Префект завовтузився і перевернувся на інший бік. Це не був його улюблений тип снів через те, що в ньому не було Ексцентрики Галумбітс, тригрудої шльондри з Еротикону IV, за участі якої проходило більшість його снів. Але принаймні це був сон. І принаймні він спав.

Розділ 24

На щастя, на алеї був потужний висхідний потік, оскільки Артур не практикувався тривалий час, принаймні не свідомо, хоча свідомо таким зайнятись якраз не вийде.

Він шугнув донизу, майже діставши щелепою порогу і ледве не впав, раптом приголомшений глибоко дурною справою, яку він щойно зробив, що повністю забув про те, що має впасти на землю і не впав.

Чудовий трюк, подумав він, якщо ти вмієш його робити.

Земля загрозливо висіла над його головою.

Він намагався не думати про землю, яка вона незвичайно велика і як сильно вдарить його, якщо він перестане висіти і раптом впаде. Артур намагався думати про щось добре, наприклад, про лемурів. Це було якраз те, що потрібно робити в такому випадку, хоча він і не міг згадати як вони виглядають чи це були ті істоти, благородні стада яких несуться по зелених рівнинах, а може це щось інше, здається він згадав про антилоп. Отже це було важко — думати щось хороше не просто вдаючись до надмірно сентиментальної загальної прихильності до якоїсь речі. Це надійно тримало його мозок добре зайнятим, в той час як його тіло намагалось пристосуватись до того факту, що воно не торкається ні до чого.

Обгортка від батончика Марс пролетіла алеєю.

Після короткої миті сумніву і невпевненості вона, зрештою, дозволила вітру підхопити себе і потріпотіла між Артуром і землею.

— Артуре...

Земля все ще загрозливо висіла в нього над головою, і він подумав, що мабуть вже час щось з цим робити, наприклад, відлетіти. Так він і зробив. Повільно. Дуже, дуже повільно.

І поки він повільно, дуже, дуже повільно відлітав його очі закрились — обережно, щоб ні в що не врізатись.

Відчуття, що його очі заплющуються прокотилось всім тілом. Як тільки воно досягло ніг, і все тіло було попереджено про те, що очі закриті, і перестало панікувати, він повільно, дуже, дуже повільно обернув своє тіло в один бік, а розум в інший.

Це мало б допомогти розібратися.

Тепер Артур відчував повітря навколо себе, яке доволі бадьоро повівало не зважаючи на його присутність. Повільно, дуже, дуже повільно, наче зі сну, він розплющив очі.

Звичайно, він і раніше літав багато раз, проте лише на Кріккіті, аж поки пташині співи не почали зводити з розуму, проте тут все було по-іншому.

Тут він був у своєму власному світі, висів у знайомому повітрі: тихому, без метушні, вдалині від легкого тремтіння, яке можна було б пояснити цілим рядом речей.

За десять чи двадцять метрів лежало тверде гудроноване шосе і за кілька ярдів справа світили жовті вогні Верхньої вулиці.

На щастя, алея була темною, оскільки ліхтарі, які мали б освітлювати її вночі, були встановлені на винахідливе часове реле, а це означало, що вони увімкнуться якраз перед ланчем і вимкнуться як тільки-но почне вечоріти. Тому він виявився благополучно закутаним у ковдру темної невідомості.

Артур повільно, дуже, дуже повільно, підняв голову до Фенчьорч, силует якої стояв у німому подиві в горішніх дверях.

Її лице було за кілька дюймів від його.

— Я саме збиралась запитати, — сказала вона низьким, тремтячим голосом, — що ти робиш. Але потім я зрозуміла, що і так добре бачу, що ти робиш. Ти літаєш. Тому, мені це видалось, — сказала вона після короткої паузи захоплення, — трохи нерозумним питанням.

— А ти можеш так? — запитав Артур.

— Ні.

— Хочеш спробувати?

Вона закусила губу і помахала головою, не стільки кажучи ні, скільки просто збентежившись. Її трясло, як осиковий лист.

— Це доволі легко, — переконував Артур, — якщо не знаєш як. Це важлива деталь: бути не дуже впевненим у тому як ти це робиш.

І для того, щоб продемонструвати наскільки це легко — він пролетів вздовж алеї, доволі театрально здійнявся вверх і, то здіймаючись, то опускаючись, наче банкнота від подиху вітру, підплив до неї.

— Запитай мене, як я це зробив.

— Як... ти це зробив?

— Не маю уявлення. Навіть здогадки.

Вона збентежено стенула плечима.

— То як я можу...?

Артур підплив трохи ближче і простяг їй руку.

— Я хочу, щоб ти спробувала, — сказав він, — стати на мою руку. Лише однією ногою.

— Що?

— Спробуй.

Нервово, нерішуче, наче збираючись ступити на руку, когось хто висить перед нею у повітрі, вона стала на руку.

— Добре, тепер іншу.

— Що?

— Перенеси вагу зі своєї задньої ноги.

— Я не можу.

— Спробуй.

— Ось так?

— Ось так.

Нервово, нерішуче, наче — вона перестала думати, на що це схоже, тому що мала відчуття, що їй не треба цього знати.

Вона зафіксувала погляд на стічному жолобі старезного складу, який дратував її цілими тижнями, бо ось-ось мав відвалитись і їй було цікаво чи хоч хтось збирається зробити щось із ним чи може їй варто сказати комусь. За цими думками вона геть зовсім забула той факт, що зараз стоїть на руці людини, яка взагалі ні на чому не стоїть.

— А тепер, — сказав Артур, — перенеси вагу тіла з лівої ноги.

Вона думала, що цей склад належить компанії з виробництва килимів, офіси якої знаходяться за рогом, а тим часом перенесла вагу тіла з лівої ноги. Їй, мабуть, слід завітати до них і розповісти про стічний жолоб.

— Тепер, — сказав Артур, — перенеси вагу з правої ноги.

— Я не можу.

— Спробуй.

Вона раніше ніколи не бачила стічного жолоба з цього ракурсу і він, здається, був весь забитий грязюкою і якоюсь жижою, здається, там було навіть пташине гніздо. Якби вона могла трохи нахилитись вперед і перенести вагу з правої ноги, то, напевне, змогла б краще роздивитись.

Артур був схвильований тим, що хтось знизу намагався поцупити їхній велосипед. Це був невдалий момент, щоб втрутитись, і він сподівався, що злодій зробить все швидко і не буде дивитися вгору.

Він мав вигляд нечесної людини, у якої ввійшло в звичку красти велосипеди по алеях, а ще не очікувати побачити їх власників в повітрі за кілька футів над ним. Він був розслаблений маючи такі звички, і тому почав свою роботу рішуче і зосереджено. Проте, коли злодій побачив, що велосипед беззаперечно прив'язаний ланцюгом з карбіду вольфраму до залізного стовпа, вмурованого в бетон, то спокійно погнув обидва колеса і пішов далі.

Артур насилу видихнув.

— Дивись, який шматок яєчної шкарлупи я знайшла, — прошепотіла Фенчьорч йому у вухо.

Розділ 25

Для тих, хто постійно слідкує за діями Артура Дента може здатися, що його характер і звички, які, і це звичайно правда і нічого крім правди, дещо не дотягують у такому поданні, до правди в усіх її чудових аспектах.

І причина цьому очевидна. Редагування, вибірка, потреба в збалансуванні цікавого з доречним і вирізанні всіх нецікавих випадків.

Наприклад таких: "Артур Дент зібрався спати. Він піднявся сходинками, кожною з п'ятнадцяти, відчинив двері, зайшов до кімнати, зняв капці, шкарпетки і решту всього одягу одне за одним, і склав їх у охайну пом'яту купу на підлозі. Натягнув піжаму, синю зі смужками. Вмився і помив руки, почистив зуби, сходив до вбиральні, зрозумів, що знову зробив все у неправильному порядку, помив руки знову і пішов до ліжка. Почитав книжку протягом п'ятнадцяти хвилин, десять з яких потратив на пошук книжки, яку залишив невідомо де минулої ночі, потім вимкнув світло і за хвилину вже спав.

Було темно. Він пролежав на боці з добру годину.

Після цього він неспокійно заметушився серед сну, а потім перевернувся на правий бік.