Бувайте, і дякуємо за рибу - Сторінка 21

Мене звати Енід Капелсен, я з Бостона. Скажіть, а ви часто літаєте?

Розділ 35

Вони пішли до Артурового дому у Вест Кантрі, закинули до рюкзака пару рушників і ще якийсь мотлох, а потім сіли і почали займатися заняттям, за яким проводять більшість свого часу галактичні космотуристи.

Вони чекали поки літаюча тарілка пролетить повз.

— Мій друг займався цим протягом п'ятнадцяти років, — сказав Артур однієї ночі, коли вони сиротливо сиділи і дивилися на небо.

— Хто це був?

— Його звали Форд Префект.

Він раптом спіймав себе на тому, що робив те, що насправді ніколи не сподівався зробити знову.

Він думав про те, де зараз Форд Префект.

За незвичайних збігом обставин, наступного дня в газеті з'явилися два повідомлення: одне стосовно дивовижного інциденту з літаючою тарілкою, а інше про серію непристойних заколотів у пабах.

Форд Префект з'явився якраз через день після того, шукаючи де похмелитися і скаржачись на те, що Артур ніколи не відповідає на дзвінки.

Насправді, він виглядав надзвичайно хворим, не так як звичайно, ніби його протягнули через живопліт, а наче цей живопліт одночасно з ним протягнули через комбайн. Форд похитуючись увійшов у Артурову вітальню, відмахуючись від усіх пропозицій допомогти, хоча це було помилкою, тому що зусилля, які він приклав, призвели до повної втрати балансу і Артурові довелося зрештою затягти його на диван.

— Дякую, — сказав Форд, — велике спасибі. Чи ти... — сказав він, і заснув на три години.

— ... маєш найменше уявлення, — раптом продовжив він, коли прокинувся, — як важко потрапити до британської телефонної системи з Плеяд? Бачу, що не маєш. Тому я скажу, — промовив він, — через величезну чашку чорної кави, яку ти зараз зробиш.

Він прослідував за Артуром до кухні.

— Тупі оператори весь час питають звідки я дзвоню, а я їм кажу, що з Лечворта, а вони кажуть, що цього не може бути, якщо я потрапив на це коло. Що ти робиш?

— Готую чорну каву.

— Оу.

Форд здавався незвично розчарованим. Він сиротливо оглянув місце.

— Що це? — запитав Форд.

— Рисові хлібці.

— А це?

— Паприка.

— Розумію, — урочисто промовив Форд.

Він поклав обидві речі назад, одну на одну, але ця конструкція виявилась не дуже добре збалансованою, тому він поклав їх навпаки і здається це спрацювало.

— В мене невеликий космічний десинхроноз, — сказав він. — Що я там казав?

— Про те, що ти дзвонив не з Лечворта.

— Так і було. Я пояснив все тій леді. "Мерзенний Лечворт", — кажу їй, — "якщо вам так зрозуміліше. Насправді я дзвоню з торгово-розвідувального корабля корпорації Сіріус Кібернетікс, який наразі на суб-свтіловому етапі подорожі між зірками, які відомі у вашому світі, хоча і не важливі для вас, люба леді." — Я сказав "люба леді", — пояснив Форд префект, — тому, що не хотів, щоб вона образилась на мій висновок, що вона неосвічений кретин...

— Тактовно, — кивнув Артур Дент.

— Саме так, — погодився Форд, — тактовно.

Він насупився.

— Космічний десинхроноз, — сказав він, — не дуже допомагає тримати основну лінію. Тобі доведеться знову допомогти мені, — продовжив він, — і нагадати, про що я говорив.

— "Між зірками", — сказав Артур, — "відомими у вашому світі, хоча і не важливі для вас, люба леді, як..."

— "Плеяда Епсілон і Плеяда Зета", — закінчив він тріумфально. — Дуже цікава бесіда, чи не так?

— Тримай свою каву.

— Дякую, ні. "А причина", — кажу я їй, — "чому я турбую вас замість того, щоб прямо подзвонити, це, тому що ми маємо досить складне телекомунікаційне обладнання тут, у Плеядах, і хочу сказати, що скупий син космічної шавки, який пілотує цей триклятий корабель, наполягає на тому, щоб я дзвонив за рахунок іншої сторони. Можете в це повірити?"

— Вона змогла?

— Не знаю. Вона до цього часу, — сказав Форд, — вже повісила трубку. Так! Як ти гадаєш, — запитав він шалено, — що я зробив потім?

— Не маю уявлення, Форде, — відповів Артур.

— Шкода, — сказав Форд, — я сподівався ти мені нагадаєш. Знаєш, я справді ненавиджу тих хлопців. Вони справжні огидні космічні потвори. Шастають по нескінченних просторах зі своїми маленькими зломками, які ніколи нормально не працюють чи, коли все ж таки запрацюють, виконують функції, які жодній адекватній істоті не потрібні і, — додав він люто, — пищать, щоб повідомити, що виконали!

Це була чистісінька правда, і така думка широко підтримувалась людьми, які правильно думали і були широко відомі тим, що правильно мислять, що підтверджувалось тим простим фактом, що вони самі підтримували цю думку.

В Путівнику по Галактиці для космотуристів, серед дуже рідкісних моментів ясності на його повних п'яти мільйонах дев'ятистах сімдесяти п'яти тисячах п'ятсот дев'яти сторінках, сказано про продукти корпорації Сіріус Кібернетікс: "дуже легко не помітити їх повну непотрібність, коли вас засліпить відчуття успіху від того, що ви все таки змусили їх запрацювати.

Іншими словами — а це залізобетонний принцип, на якому заснований успіх цієї галактичної корпорації — їхні конструктивні дефекти повністю заховані за поверхневими дефектами дизайну."

— А цей хлопець, — не вгавав Форд, — саме летів, щоб спродати їх побільше! Його п'ятирічна місія заключалася в тому, щоб дослідити нові дивні світи і запхнути Прогресивні Музичні Сурогатні Системи в їх ресторани, ліфти і винні бари! Або, якщо в них іще нема ресторанів, ліфтів чи винних барів, штучно прискорити розвиток їх цивілізації, щоб вони вже, в біса, накінець з'явились! Де кава!

— Я її вилив.

— Зроби нової. Мені треба згадати, що я зробив потім. Як ми вже знаємо, я врятував цивілізацію. Я знав, це було щось таке.

Він заспотикався назад до вітальні, де, здавалося, продовжував говорити сам з собою, натикатися на меблі і пищати наче робот.

Через кілька хвилин, надавши лицю дуже безтурботного вигляду, Артур пішов за ним.

Форд здавався приголомшеним.

— Де тебе носило? — домагався він.

— Я робив каву, — сказав Артур з усе ще невимушеним лицем.

Ще колись давно він зрозумів, що єдиний спосіб знаходитись в компанії Форда — це мати великий запас дуже безтурботних виразів обличчя і носити їх весь час.

— Ти пропустив найкращу частину! — скаженів Форд. — Я повалив того хлопця. Тепер, — сказав він, — мені потрібно буде стрибнути на нього знову!

Він щосили сміливо накинувся на стілець і зламав його.

— Було краще, — раптом сказав Форд, — минулого разу, — і він недбало махнув в напрямку іншого зламаного стільця, уламки якого лежали на обідньому столі.

— Розумію, — сказав Артур, окинувши безтурботним оком колишній стілець, — а, ем, для чого всі ці кубики льоду?

— Що? — прокричав Форд. — Що? Цю частину ти також пропустив? Це ж камера анабіозу! Я поклав того хлопця у камеру анабіозу. Мені ж довелося, так?

— Мабуть так, — сказав Артур, своїм безтурботним голосом.

— Не чіпай її!!! — заволав Форд.

Артур, який збирався покласти на місце слухавку, що містичним чином опинилась на столі, знята з телефону, безтурботно зупинився.

— Добре, — сказав Форд, заспокоюючись, — послухай.

Артур приклав трубку до вуха.

— Це телефонна служба точного часу, — сказав він.

— Біп, біп, біп, — промовив Форд, — якраз те, що було чути на всьому кораблі того хлопця, поки він спав, серед льоду, обертаючись навколо маловідомого супутника Сезефраз Маґна. Лондонська Телефонна Служба Точного Часу !

— Розумію, — сказав Артур, і вирішив, що настав час поставити важливіше питання.

— Навіщо? — запитав він безтурботно.

— Трішки удачі, — сказав Форд, — і цей дзвінок зробить цих покидьків банкротами.

Весь спітнілий він плюхнувся на диван.

— Хай там як, — сказав Форд, — драматичний вийшов приїзд, чи не так?

Розділ 36

Літаюча тарілка, на якій зайцем прилетів Форд Префект, приголомшила світ.

Нарешті не було ні сумніву, ні будь-якої можливості помилки, ні галюцинацій, ні містичних агентів ЦРУ, які плавали в резервуарі.

Цього разу все було справжнім, це точно. Це було цілком точнісінько точно.

Вона спустилася з вражаючою зневагою до всього, що під нею і розчавила цілий район з найдорожчими в світі будинками, включаючи більшу частину Харродс .

Тарілка була велетенською, майже милю в довжину, тьмяно-сріблястого кольору, побита, попалена і знівечена шрамами численних жорстоких космічних баталій, проведених з дикими силами, під світилами невідомими людству.

Відкрився люк, розтрощивши Харродс Фуд Холс , зруйнувавши Харві Ніколлс , і з фінальним скреготом катованої архітектури, поваливши вежу "Шератон Парк" .

Після довгого і хвилюючого моменту, який наповнювали звуки гуркоту, тріску і скреготу машинерії, з корабля по рампі спустився величезний срібний робот висотою в сто футів.

Він підняв руку.

— Я прийшов з миром, — сказав робот, і додав після довгого скреготіння, — відведіть мене до вашого Ящера.

Форд Префект, звісно, мав пояснення для цього, дивлячись разом з Артуром по телевізору шалений нон-стоп репортаж екстрених новин, в яких тільки й говорили про наслідки колосальних руйнувань, які вже оцінили в мільярди фунтів, і в яких загинула, майже така ж, але зовсім інша кількість людей. Вони продовжували повторяти те саме тому, що робот тільки тим і займався, що ледве помітно хитався, видаючи короткі незрозумілі повідомлення про помилку.

— Він походить з дуже древньої демократичної цивілізації, розумієш...

— Ти маєш на увазі він зі світу ящерів?

— Ні, — сказав Форд, який в цей час став уже більш раціонально і чітко мислити, і нарешті забрав свою каву, — не все так просто. Все геть зовсім не так просто. В їхньому світі, люди − це люди. А лідери − це ящери. Люди ненавидять ящерів, а ящери правлять людьми.

— Дивно, — сказав Артур, — здається ти сказав, що там демократія

— Я сказав, — підтвердив Форд. — Так і є.

— То, — сказав Артур, з надією, що це не звучатиме, наче він неймовірно тупий, — чому люди не позбудуться ящерів?

— Якщо чесно, то це їм на думку не спало, — сказав Форд. — У них є право голосу, то вони й думають, що уряд за який вони проголосували в більшій чи меншій мірі наближається до уряду, який вони хочуть.

— Ти маєш на увазі, що вони насправді голосують за ящерів?

— О, так, — промовив Форд, і стенув плечима, — звісно.

— Але, — сказав Артур, збираючись задати ще одне значне запитання, — чому?

— Тому що, якщо вони не проголосують, — сказав Форд, — тоді виберуть не того ящера.