Бувайте, і дякуємо за рибу - Сторінка 23

Нарешті, з'явившись з машини, возик задзвенів вдарившись об землю, і вони завантажили в нього коробки.

— Звільніть дорогу, будь ласка, — знов кричав Форд. — Все під надійним науковим контролем.

— Він казав, що ви заплатите, — повідомив водій таксі Артурові, якому довелось дістати кілька банкнот і заплатити йому. Звідкілясь долинали віддалені звуки поліцейських сирен.

— Рухайтесь сюдою, — кричав Форд, — і ніхто не постраждає.

Натовп розходився і закривався за ними, поки вони несамовито штовхали і тягли магазинний візок, який постійно деренчав по щебеню до рампи.

— Все в порядку, — продовжував волати Форд. — Немає на що дивитися, все закінчилося. Нічого з цього насправді не відбувається.

— Дайте дорогу, будь ласка, — прозвучало з поліцейського мегафону на околицях натовпу. — Відбулося пограбування, очистіть шлях.

— Прорив, — кричав Форд у відповідь. — Науковий прорив!

— Це поліція! Звільніть дорогу!

— Наукове обладнання! Звільніть дорогу!

— Поліція! Дайте пройти!

— Волкмен! — закричав Форд, дістав з кишені пів дюжини портативних плеєрів і жбурнув у народ.

Кілька секунд повного безладу дозволили їм дотягнути магазинний візок до краю рампи і затягнути.

— Тримайте міцно, — пробурмотав Форд, і відпустив клавішу на Електронному Великому Пальцеві. Під ними величезна рампа, вібруючи і трясучись, повільно почала підніматися вгору.

— Ну що ж, хлопчики й дівчатка, — сказав він, в той час, як натовп все зменшувався і зменшувався під ними, вони невпевнено почали прокладати шлях по нахиленій рампі до нутрощів корабля, — схоже ми на нашому шляху.

Розділ 39

Артур Дент був роздратований невгасаючими звуками пістолетного вогню.

Обережно, намагаючись не розбудити Фенчьорч, яка все ще уривчасто спала, він висковзнув через люк, що вийшов з ладу, який вони пристосували в якості ліжка. Артур сповз по драбині і потайки пішов коридором. Настрій у нього був кепський.

Коридори були кошмаром клаустрофоба: погано освітлені, з ліхтарями, які постійно блимали і гасли. До того ж це набридливе дзижчання ламп.

Однак, це були не лампи.

Він зупинився і відхилився назад, коли літаючий електродриль пролетів повз, тьмяно освітленим коридором безперестанку видаючи противний скрипучий звук і зрідка гепаючись об стіни, наче збита з пантелику бджола.

Це також було не воно.

Він проліз через двері і опинився у більшому коридорі. З одного кінця коридору повз їдкий дим, тому він пішов у протилежний бік.

Він дійшов до наглядового монітора вмонтованого в стіну і закритого ззовні загартованим, проте все одно погано прикріпленим, плексигласом.

— Ти не міг би, будь ласка, це вимкнути? — попросив він Форда Префекта, який повзав перед екраном в купі порожніх пивних банок та шматків відео обладнання, яке він дістав з вітрини магазину на Тотенхем Корт Роад, за допомогою шматка цегли.

— Шшшш! — зашипів на нього Форд, і з маніакальною зосередженістю втупився в екран.

Він дивився фільм Чудова Сімка.

— Хоча б трішки, — сказав Артур.

— Ні! — крикнув Форд. — Зараз якраз почнеться цікава частина! Слухай, я нарешті це все налаштував: рівень напруги, швидкість розгортки, все, а зараз цікава частина!

Зітхнувши і ледве стримуючи головний біль, Артур сів позаду нього і почав дивитись цікаву частину. Він слухав вигуки, крики і "їхаа!", які лунали від Форда, настільки спокійно наскільки міг.

— Форд, — промовив він зрештою, коли стрічка закінчилась, а Форд тим часом вишукував іншу здобич серед стопки касет, якою мала стати Касабланка, — як так, що...

— А вона велика, — сказав Форд. — Саме за нею я і повернувся. Ти розумієш, що я ніколи не бачив її повністю? Кожного разу пропускав кінець. Одного разу я знову подивився половину, за день до того, як прийшли вогони. Коли вони все підірвали, я думав що більше ніколи її не побачу. Гей, а що трапилось з усім тим?

— Життя, — зітхнув Артур, і відірвав банку від пачки з шести штук.

— О, знову це, — сказав Форд. — Я думав, що це може бути щось на кшталт цього. Такому я віддаю перевагу, — сказав він, коли на екрані мелькнуло Кафе Ріка із фільму. — Як так, що?

— Що?

— Ти почав казати: "Як так..."

— Як так, що ти настільки не любиш Землю, і разом з тим... ай, та не зважай, давай просто дивитись фільм.

— Саме так, — погодився Форд.

Розділ 40

Небагато про що залишилось розповісти.

За межами того, що раніше було відоме як Нескінченні Світлові Поля Флануксів, поки не були відкриті Сірі Зв'язані Землі Саксаквіна, які лежать за ними, простяглися Сірі Зв'язані Землі Саксаквіна. Серед Сірих Зв'язаних Земель Саксаквіна лежить зірка Зарсс, навколо якої обертається планета Прелюмтарн, на якій знаходяться землі Севорбапстрі. І от саме туди на землю Севорбапстрі Артур і Фенчьорч нарешті потрапили, трохи втомившись від подорожі.

А в Севорбапстрі вони дійшли до Великих Червоних Рівнин Рарів, які були обмежені на півдні горами Квентулус Квазґар, на протилежному боці яких, посилаючись на передсмертні слова Прака, вони знайдуть тридцяти-футові вогняні літери Останнього Повідомлення Бога до Свого Творіння.

Якщо вірити Праку, і якщо Артурова пам'ять все правильно зберегла, це місце охороняє Ладжестік Вантрашел з Лоба, і так, певним чином, і вийшло. Він виявився маленьким чоловічком в дивному капелюсі, який продав їм квитки.

— Тримайтеся лівої сторони, будь ласка, — сказав він, — тримайтеся лівої сторони, — і проїхав повз на маленькому скутері.

Артур і Фенчьорч зрозуміли, що далеко не перші, хто проходить цим шляхом, тому що доріжка яка веде навколо лівої краю Великої Рівнини добре витоптана і з кіосками на всьому протязі. В одному з них вони придбали коробку помадки, яку спекли в горі, в печері, в духовці, яку підігрівав жар від вогню літер, які утворювали Останнє Повідомлення Бога до Свого Творіння. В іншому — придбали кілька листівок. На них літери були розмиті розпилювачем, "Щоб не псувати Великий Сюрприз!", було написано на зворотному боці.

— Ви знаєте, що міститься в повідомленні? — запитали вони маленьку суху леді в кіоску.

— О, так, — проспівала вона, — о, так!

І помахала їм.

Кожні двадцять миль, чи десь так, лежав маленький камінь з душовою і санвузлом, проте сам шлях був важким. Сонце стояло високо і випікало поверхню Великих Червоних Рівнин так, що гаряче повітря Великих Червоних Рівнин коливалося хвилями.

— Чи можливо, — запитав Артур в продавця, у більшому кіоску, — взяти в оренду один з цих маленьких скутерів? Такого як у Ладжестік Вентраяктамйого.

— Скутери, — сказала маленька пані, яка продавала морозиво, — не для набожних.

— Тоді добре, — сказала Фенчьорч, — ми не дуже набожні. Ми просто зацікавлені.

— Тоді вам треба повернутися, — суворо сказала маленька пані, а коли вони спробували заперечити, продала їм пару капелюхів в стилі Останнього Повідомлення і фотографію, на якій Артур і Фенчьорч обнімаються на фоні Великої Червоної Рівнини Рарів.

Вони випили кілька келихів содової в тіньку кіоску, а потім продовжили стомлено тягтися під сонцем.

— В нас закінчуються збиті вершки, — сказала Фенчьорч, за кілька миль. — Ми можемо піти до наступного кіоску, або повернутися до попереднього, бо він ближче, хоча тоді нам доведеться ще раз пройтися по своїх слідах.

Спочатку вони задивилися вперед у далеку чорну цятку, яка мигала їм через спекотне марево, а потім повернулися і поглянули назад. Однак вирішили продовжити йти вперед.

Пізніше вони довідалися, що не тільки не перші, хто мандрує цим шляхом, але й не єдині хто робить це зараз.

Недалеко від них, попереду, якась незграбна низька фігура жалюгідно підіймалася над землею і, спотикаючись, повільно напів-кульгала напів-повзла вперед.

Істота рухалася настільки повільно, що за короткий час вони наздогнали її. Виявилось, що створіння зроблене із пошарпаного, покритого рубцями і погнутого металу.

Коли вони підійшли, воно застогнало і впало у суху гарячу пилюку.

— Стільки часу, — простогнало воно, — ох, скільки ж часу. І болю, стільки болю, і така кількість часу, щоб його пережити. З чимось одним я, мабуть, би впорався. Але одразу два серйозно мене пригнічують. О, привіт, це знову ви.

— Марвін? — різко промовив Артур, присідаючи біля нього. — Це ти?

— А ти завжди вирізнявся, — простогнали старі уламки робота, — дуже кмітливими питаннями, чи не так?

— Що це? — прошепотіла Фенчьорч з тривогою, присідаючи позаду Артура і схопивши його за руку. — Щось типу старого друга, — сказав Артур. — Я...

— Друг! — жалібно буркнув робот. Це слово померло серед тріскоту і пластівців іржі, які вилетіли з його рота. — Прошу вибачити мене доки я намагаюсь згадати, що означає це слово. Мої банки пам'яті вже не такі, якими ти їх знав і будь-яке слово, яке перестає вживатися протягом кількох зільйонів років скидається в допоміжну резервну пам'ять. А ось і воно.

Побита голова робота легенько сіпнулась, наче в неї прийшла думка.

— Хмм, — пробурчав він, — яка цікава концепція.

Марвін подумав ще трохи.

— Ні, — сказав він нарешті, — не думаю, що коли-небудь стикався з цим. На жаль, нічим не можу допомогти.

Він жалібно почесав коліно і спробував повернутися на свої спотворених ліктях.

— Чи є ще якісь послуги, які я, можливо, міг би для вас виконати? — запитав він на кшталт тихого скреготу. — Підняти шматочок паперу? Чи може, ви хотіли, щоб я, — продовжив він, — відчинив двері?

Його голова повільно й зі скрипом повернулася навколо іржавої шиї, і здається просканувала далекий обрій.

— Не схоже, щоб тут були якісь двері, — сказав він, — але я впевнений, що потрібно лише достатньо довго почекати, і хтось їх побудує. А потім, — сказав він, повільно обертаючи голову, щоб знову побачити Артура, — я зміг би відкрити їх для вас. Розумієте, я вже звик чекати.

— Артуре, — різко прошипіла Фенчьорч йому у вухо, — ти мені ніколи не розповідав про це. Що ти зробив, з цим нещасним створінням?

— Нічого, — запевнив Артур, — він завжди був таким...

— Ха! — відрізав Марвін. — Ха! — повторив він. — Та, що ти знаєш про завжди? Ти кажеш "завжди" мені, тому, хто через недоумкуваті маленькі доручення, на які ви, органічних форм життя, постійно мене посилайте крізь час, вже в тридцять сім разів старший за Всесвіт? Підбирай слова трошки більш дбайливо, — прокашляв він, — і тактовно.

Марвін прокашлявся і продовжив.

— Залиште мене, — сказав він, — йдіть далі, залиште мене боротися наодинці зі своїм шляхом.