Бувайте, і дякуємо за рибу - Сторінка 24

Нарешті мій час майже прийшов. Моя гонка майже закінчилась. І я дуже сподіваюсь, — сказав він, слабко махаючи їм зламаними пальцями, — в ній програти. Тоді все б сходилось. Ось і я, з мозком розміром...

Вдвох вони підняли його, не зважаючи на слабкі протести і образи. Метал був настільки гарячий, що в них ледь не повискакували пухирі на пальцях, проте важив він на диво мало і безвільно лежав між їхніх рук.

Вони несли його дорогою, яка простяглася вздовж лівого краю Великої Червоної Рівнини Рарів до гір Квентулус Квасґар.

Артур намагався пояснити Фенчьорч, але його надто часто переривали болісні кібернетичні марення Марвіна.

Вони спробували дістати якихось запасних деталей в одному з кіосків, але Марвіну вони не підійшли.

— Та я сам запчастина, — забринів він. — Дайте мені спокій! — простогнав Марвін. — Кожна моя деталь, — зітхнув він, — була замінена принаймні п'ятдесят разів... крім... — Здавалося, що він майже непомітно просвітлів на хвильку. Його голова погойдувалась між ними із зусиллям згадуючи. — А ти пам'ятаєш перший раз, коли мене зустрів, — нарешті запитав він Артура. — Мені дали неймовірно високоінтелектуальне завдання привести тебе на капітанський місток? А я згадував, що в мене жахливий біль зліва в діодах? Потім я просив, щоб їх замінили, але цим ніхто не зайнявся?

Він затягнув занадто довгу паузу перед тим, як продовжити. Вони несли його між собою, під пекучим сонцем, яке, здавалося, не те що сідати, а навіть рухатись не збиралося.

— Побачимо, чи ти зможеш вгадати, — сказав Марвін, коли вирішив, що пауза стала досить ніяковою, — яка моя частина ніколи не замінялася? Давай, побачимо чи ти зможеш здогадатись.

— Ой, — додав він, — ой, ой, ой, ой, ой.

Нарешті вони дістались останніх кіосків, посадили Марвіна між собою, і лягли відпочивати в тіньку. Фенчьорч купила кілька запонок для Рассела, запонки, в які були вмонтовані відполіровані камінчики, які знайшли в горах Квентулус Квазґар прямо під вогняними літрами, якими написано Останнє Повідомлення Бога до Свого Творіння.

Артур тим часом гортав підшивку релігійних трактатів на прилавку, маленькі роздуми про значення Повідомлення.

— Готовий? — запитав він Фенчьорч, яка вже встигла задрімати.

Марвін знову хитався між ними.

Вони обігнули підніжжя гір Квентулус Квазґар і там знайшли Повідомлення, написане палаючими літерами вздовж гірського хребта. На верхівці великого каменя знаходився оглядовий майданчик, з якого відкривався чудовий вид. На ньому знаходився маленький платний телескоп, щоб детально роздивитись літери. Ним, звичайно, ніхто не користувався, тому що божественна яскравість небес, яку випромінювали літери, якщо на неї поглянути через телескоп, дуже сильно пошкодить сітківку і зоровий нерв.

Вони витріщалися на Останнє Повідомлення Бога з подивом, повільно і невимовно наповнюючись відчуттям миру, остаточного і повного розуміння.

Фенчьорч зітхнула.

— Так, — сказала вона, — це було воно.

Вони дивилися на нього цілих десять хвилин, коли зрозуміли, що Марвін, який висів між їхніми плечима, був у біді. Робот був не в змозі підняти голову, і тому не міг прочитати повідомлення. Вони підняли його, але він поскаржився, що його зорові мікросхеми майже вийшли з ладу.

Артур з Фенчьорч знайшли монетку і піднесли його до телескопа. Він скаржився і лаявся на них, але вони допомогли йому подивись на кожну окрему букву. Першою літерою була "м", другою "и". Потім пропуск. Далі "п", потім "р", "о", і "с".

Марвін зупинився на хвильку, щоб передихнути.

За кілька секунд вони продовжили, і показали йому літери "и", "м", а потім "о", далі проміжок і "в", літери "и", "б", а також "а", "ч", "е", подвійне "н", і в кінці "я".

Далій йшло слово "за". На нього робот витратив не так багато сил.

Наступне слово було доволі довге, і Марвіну потрібно було відпочити перед тим, як він зміг продовжити.

Він почав з "н", потім "е", а ще "з". Далі йшли "р", а також літери "у" і "ч", за якими "н", "о", а ще "с", "т", і нарешті "і", після якої Марвін повалився назад до їх рук.

— Думаю, — нарешті долинуло глибоко з його роз'їдених корозією і обдертих грудей, — мені це подобається.

І світло в його очах востаннє в історії згасло.

На щастя, поряд знаходилась станція, в якій можна орендувати скутери у хлопців із зеленими крилами.

Епілог

Одним з найбільших благодійників усіх часів був чоловік, який зовсім не міг зосередитися на роботі.

Успішний?

Безумовно.

Один з найвидатніших генних інженерів свого чи будь-якого іншого покоління, включаючи ті, які він сам створив?

Безсумнівно.

Проблема була в тому, що він був надто зацікавленим в тому, чим йому не слід було цікавитись, принаймні, як казала більшість людей, не зараз.

Він був також, частково через це, доволі роздратований.

Тому, коли його світ опинився під загрозою вторгнення страшних загарбників з далекої зірки, які все ще знаходились далеко, однак швидко наближались, він, Бларт Верзенвальд ІІІ (його ім'я Бларт Верзенвальд ІІІ, було не дуже доречне, але доволі цікаве — не зважайте, таке в нього було ім'я і ми можемо поговорити про те, чому воно цікаве трохи згодом), був засланий під наглядом в ізоляцію, щоб вивести нову породу супервоїнів, які могли б дати відсіч зловісним загарбникам, і зробити це швидко, і ще вони сказали йому "Сконцентруйся!".

І ось він сів навпроти вікна, поглянув на літню галявину і почав конструювати, і проектувати, і винаходити, але його неминуче відволікали якісь речі. Нарешті, коли загарбники вже майже знаходились на їх орбіті, він створив дивовижну нову породу супер-мух, які могли, без сторонньої допомоги, пролізти через напіввідкриті вікна, кватирки і навіть протимоскітні сітки. Святкування цього визначного досягнення здавалося буде дуже коротким, оскільки небезпека вже була неминучою, а інопланетні кораблі почали посадку. Але, на диво, страхітливі загарбники які, як і більшість войовничих рас нищили інші світи тільки через те, що не могли владнати проблеми вдома, були приголомшені науковими досягненнями Верзенвальда, і тому долучилися до святкування і одразу ж торжественно підписали широкомасштабну серію торгових договорів і встановили програму культурного обміну. І, в цьому дивовижному відхиленні подій від звичайної практики вирішення подібних питань, обидві сторони жили ще більш щасливо ніж до того.

В цій історії, здається, був якийсь сенс, але він тимчасово втік з пам'яті хроніка.