Черево Парижа - Сторінка 59

Він мав найточніші відомості. В анонімних листах, одержаних префектурою, запевнялося, що Флоран найчастіше ночує в Нормандки. Може, він і тепер там переховується? Комісар з двома підлеглими голосно постукав у двері і зажадав іменем закону впустити його. Мегюдени тільки почали вставати. Розлючена стара пішла відчиняти, але зараз же заспокоїлась і почала злісно посміхатися, довідавшись, у чому справа. Вона сіла на стілець, застібаючи плаття.

– Ми люди порядні, – сказала вона, – нам нічого боятися, ви можете робити обшук.

Тимчасом Нормандка не поспішала відчиняти дверей своєї кімнати, і комісар дав наказ виламати їх. Молодиця вдягалася; груди її були відкриті, пишні плечі голі, зубами вона притримувала спідницю. Брутальне вторгнення, якого Луїза не могла зрозуміти, розлютило її: вона випустила спідницю і хотіла в одній сорочці кинутися на поліцаїв, почервонівши більше від гніву, ніж від сорому. Комісар, побачивши високу роздягнену жінку, виступив наперед, затуляючи своїх людей, і повторив холодним тоном:

– Іменем закону! Іменем закону!

Тоді Луїза з істеричним плачем упала в крісло, знесилена, не розуміючи, чого від неї хочуть. Волосся її розпустилося, сорочка не досягала колін. Поліцаї крадькома поглядали на неї. Комісар кинув їй шаль, що висіла на цвяху. Луїза навіть не вкрилася нею і почала плакати ще голосніше, дивлячись, як чужі люди грубо риються в її постелі, мацають подушки, оглядають простирадла.

– Та що ж я таке зробила? – пробелькотала вона нарешті. – Чого це ви шукаєте в моєму ліжку?

Комісар вимовив ім'я Флорана, і тут, глянувши на матір, що зупинилася на порозі спальні, молода жінка закричала:

– Ох, падлюка, це ж вона! – й кинулася до старої.

Луїза побила б матір, та її втримали і силоміць загорнули в шаль. Вона пручалася, вигукуючи уривчастим голосом:

– Та за кого вони мене мають!.. Цей Флоран ніколи не заходив до моєї кімнати. Чуєте? Між нами нічого не було. Мене хочуть оббрехати в кварталі, але хай мені скажуть просто у вічі, тоді побачите! Хай мене потім у в'язницю кидають, мені однаково... Ото ще, потрібний мені Флоран! Що я, кращого не маю? Та я можу вийти заміж, за кого схочу, так що вони тріснуть від заздрощів, ці баби, які підіслали вас.

Потік слів заспокоїв її. Злоба Луїзи повернулася тепер проти Флорана, який був причиною всього, що діялося тут. Вона звернулася до комісара, виправдуючись:

– Я нічогісінько не знала, пане. Він удавав такого покірливого, він дурив нас. Правда, ходили чутки, та я не хотіла їм вірити, бо люди такі лихі... Він приходив давати уроки моєму малому і зараз же йшов собі. Я його годувала, посилала в подарунок добру рибину... Ото й усе. Ні, ні, дякую вам, тепер я вже не дозволю більше дурити мене за мою добрість!

– Але він, мабуть, давав вам на схов якісь папери? – спитав комісар.

– Ні, присягаюся вам, що ні... Мені ж однаково, я вам зараз би віддала всі ці папери! Вже досить цього з мене, правда? Ну, самі скажіть, чи приємно, як ви приходите і все перекидаєте? Та покиньте ж, нарешті, годі вже вам нишпорити.

Поліцаї оглянули кожну річ і хотіли ввійти до кімнатки, де спав Мюш. Уже якийсь час звідти чути було його плач. Хлопчик уявив, що це прийшли його вбивати.

– Це кімнатка малого, – сказала Нормандка, одчиняючи двері.

Мюш, голісінький, кинувся на шию матері. Вона його заспокоїла й поклала в ліжко. Поліцаї майже одразу ж вийшли з кімнатки, і комісар уже хотів зовсім іти, коли хлопчик, іще хлипаючи, прошепотів мамі на вухо:

– Вони візьмуть мої зошити... Не давай їм моїх зошитів.

– Ох, правда, – скрикнула Нормандка, – тут є зошити... Чекайте, панове, я вам віддам їх. Я хочу довести вам, що тільки кепкувала з нього... Вони мені не потрібні!.. Ось вони, тут ви побачите його почерк. Хай його хоч вішають, мені байдуже.

Вона віддала зошити Мюша й прописи. Хлопчик, розізлившись, скочив і почав дряпати матір, та вона знову поклала його в ліжко, давши ляпаса; тоді він почав вити. В самому розпалі цієї метушні на порозі кімнати з'явилася, витягнувши шию, мадмуазель Саже; вона зайшла, бо всі двері були навстіж одчинені, й запропонувала свої послуги старій Мегюден. Саже дивилася й слухала, бідкаючися над цими нещасними жіночками, за яких нікому заступитися. Тимчасом комісар із серйозним виглядом читав прописи. Від слів "тиранічно", "знущання над волею", "антиконституційний", "революційний" його брови суворо насуплювалися. Дочитавши до фрази: "Коли настане час, винуватця буде скинуто", – він злегка вдарив по паперу і сказав:

– Це дуже важливо, дуже важливо!

Він передав зошити одному з поліцаїв, і всі пішли. Клер, яка ще не виходила з своєї кімнати, відчинила двері й подивилася вслід цим людям. Потім прийшла в спальню сестри, куди не заходила вже цілий рік. Мадмуазель Саже по-приятельському розмовляла з Нормандкою; вона жаліла її, загортала шаллю груди, із співчуттям слухала визнання красуні, викликані гнівом.

– Ти дуже підла, – сказала Клер, ставши перед сестрою.

Та скочила, страшна від люті, впустивши на підлогу шаль.

– Ага, ти підглядаєш? – закричала вона. – Ану, скажи ще раз!

– Ти дуже підла, – повторила дівчина ще більш образливим тоном.

Тоді Нормандка з усієї сили дала Клер ляпаса по щоці. Дівчина дуже зблідла і кинулась на Луїзу, вчепившись нігтями в її шию. Хвилину вони боролися, висмикуючи одна в одної волосся, силкуючись задушити одна одну. Молодша, дарма що була тоненька, з неймовірною силою так штурхнула старшу, що вони обидві впали на шафу, від дзеркала якої тільки скалки полетіли. Мюш ревів, стара Мегюден кричала мадмуазель Саже, щоб та допомогла їй розчепити сестер. Але Клер вирвалася від Луїзи, примовляючи:

– Підла, підла... Я зараз його попереджу, нещасного, – адже ти його зрадила!

Мати заступила перед нею двері. Нормандка кинулася на неї ззаду, і з допомогою мадмуазель Саже вони вкинули дівчину в її кімнату, незважаючи на відчайдушний опір, і замкнули там, двічі повернувши ключ. Клер била в двері ногами, розбивала й трощила все у себе. Далі стало чути тільки завзяте дряпання по штукатурці. Клер вістрям ножиць виколупувала дверні петлі.

– Адже вона мене убила б, коли б мала ніж, – сказала Нормандка, шукаючи плаття, щоб одягтися. – Ось побачите, вона погано скінчить через ревнощі... Головне, не треба їй двері відчиняти. Вона збурить проти нас увесь квартал.

Мадмуазель Саже поспішила спуститися вниз і прийшла на ріг вулиці Пірует саме в ту хвилину, коли комісар знову заходив у хвіртку до Кеню-Граделів. Вона все зрозуміла й увійшла до ковбасної з такими блискучими очима, що Ліза дала їй знак мовчати, показавши на Кеню, який розвішував куски солонини. Коли він пішов на кухню, стара півголосом розповіла про драму, що допіру розігралась у Мегюденів. Ковбасниця, схилившись над прилавком і тримаючи руку на мисці з шпигованою телятиною, слухала з щасливим виразом жінки, що дістала перемогу. Потім, коли ввійшла покупниця й попросила дві поросячі ніжки, вона задумливо загорнула їх.

– Знаєте, я нітрошки не гніваюся на Нормандку, – розпочала Ліза, коли вони залишилися вдвох з Саже. – Я завжди її дуже любила й жалкую, що нас посварили... На доказ того, що я не гніваюся, ось дивіться, що я врятувала від рук поліції. І я ладна віддати це Луїзі, якщо вона сама прийде і попросить у мене.

Мадам Кеню вийняла з кишені фотокартку. Мадмуазель Саже обнюхала її й засміялася, прочитавши напис: "Луїза своєму доброму другові Флоранові", – а тоді промовила верескливим голосом:

– А може, вам і не слід її віддавати. Краще залишіть її в себе.

– Ні, ні, – перебила Ліза. – Я хочу покласти край усім пліткам. Сьогодні день примирення. Досить сварок. Хай у кварталі запанує мир.

– Якщо хочете, я піду скажу Нормандці, що ви бажаєте її бачити? – запитала стара.

– Так, ви мені зробите велику приємність.

Мадмуазель Саже повернулася на вулицю Піруеті на смерть перелякала рибну торговку, сказавши, що бачила допіру її фотографію в Лізиній кишені. Проте Нормандка не відразу згодилася виконати вимогу своєї суперниці. Луїза виставила свої умови: вона піде тільки в тому разі, якщо ковбасниця вийде назустріч їй аж на поріг крамниці. Старій довелося ще двічі бігати туди й сюди, щоб установити всі пункти, що стосувалися цього побачення. Вона радісно метушилася, ведучи переговори про примирення, яке мало наробити стільки шуму. Проходячи востаннє мимо дверей Клер, Саже так само чула шкрябання ножиць по штукатурці.

Потім, передавши ковбасниці остаточну відповідь, стара побігла до мадам Лекер та Сар'єтти. Вони втрьох стали на розі павільйону морської риби, на тротуарі навпроти ковбасної, щоб побачити все до найменшої подробиці. Їх мучила нетерплячка: вони робили вигляд, наче гомонять між собою, поглядаючи в той же час на вулицю Пірует, звідки мала вийти Нормандка. На ринку вже поширилася чутка про примирення: торговки, стоячи біля своїх яток, підіймалися навшпиньки, силкуючись що-небудь побачити; інші, цікавіші, покидали свої рундуки, навіть виходили в критий прохід. Очі всього ринку були звернені до ковбасної. Квартал чекав і хвилювався.

Все вийшло дуже урочисто. Коли Нормандка з'явилася з вулиці Пірует, глядачам аж дух забило.

– Вона начепила свої брильянти, – прошепотіла Сар'єтта.

– А гляньте, як виступає, – додала мадам Лекер. – Ото нахаба!

Красуня Нормандка справді виступала, як королева, що милостиво згодилася помиритись. Вона вичепурилася, зробила зачіску з кучерями й підняла трошки фартух, щоб показати кашемірову спідницю. Луїза навіть поновила надзвичайно пишний мереживний бант. Почуваючи, що весь Центральний ринок стежить за нею, вона ще більш набундючилась, наближаючись до ковбасної, і нарешті зупинилася біля дверей.

– Тепер черга за красунею Лізою, – сказала мадмуазель Саже. – Дивіться добре.

Красуня Ліза, посміхаючись, вийшла з-за прилавка, поволі пройшла через усю крамницю і з порога простягла руку красуні Нормандці. Ковбасниця теж мала надзвичайно пристойний вигляд: блискуча білизна і чепурне вбрання. Гомін пробіг по всьому рибному ряду; голови тих, що стояли на тротуарі, зблизились, і пішло жваве обговорення. Обидві жінки зайшли до крамниці, а баранячі сальники, що висіли на вітрині, не давали їх добре роздивитись.