Чужинець на чужій землі - Сторінка 52

І його юний друг дійсно має сильну інтуїцію. Він негайно ж відповів Джилл необхідною формою звертання у відповідь і схилився над її рукою.

Джилл побачила, що Майк, очевидно, був у захваті; вона змогла нечітко, але досить добре вимовити найкоротшу з дев'яти форм, якими водний брат міг відповісти — хоча й не повністю їх ґрокнула і не збиралася пропонувати (англійською) найближчий біологічний відповідник... Принаймні, точно не чоловікові, якого вона щойно зустріла!

Та Махмуд це зрозумів і взяв до уваги символічне, а не (у межах людських сил неможливе) буквальне значення, і відповів належним чином. Проте Джилл вичерпала запас своїх лінгвістичних можливостей; вона не зрозуміла його і не змогла відповісти навіть прозаїчної англійською.

Але до неї прийшло несподіване натхнення. На величезному столі з інтервалами стояли традиційні для людських переговорів глечики з водою, кожен — зі своїм набором склянок. Вона підтягла до себе глечик і наповнену до вінця склянку. Потім поглянула Махмуду у вічі і переконливо сказала:

— Вода. Наше гніздо — твоє, — після чого торкнулася води вустами і подала склянку Махмуду.

Він відповів їй марсіанською; побачив, що вона не зрозуміла, і переклав:

— Хто ділиться водою, той ділиться усім.

Він зробив маленький ковток і почав було протягувати склянку Джилл, але зупинився, глянув на Гаршоу і запропонував склянку йому.

Джубал промовив:

— Я не вмію говорити марсіанською, синку, але дякую за воду. Ніколи не відчувай спраги.

Він зробив маленький ковток, потім випив десь із третину.

— Ох!

Потім передав склянку Бену.

Кекстон подивився на Махмуда і дуже розсудливо сказав:

— Станьмо ближчими. З водою життя ми станемо ближчими, — змочив губи у воді і передав її Дорказ.

Попри все уже зроблене Дорказ вагалася.

— Докторе Махмуд? Ви знаєте, як це важливо для Майка?

— Так, міс.

— Що ж... Це так само важливо для нас. Ви розумієте? Ви ґрокаєте?

— Я ґрокаю всю повноту... Інакше я відмовився б пити.

— Добре. Завжди пийте великими ковтками. Нехай наші яйця розділять гніздо. — По її щоках потекли сльози; вона випила і поспіхом передала склянку Міріам.

Міріам прошепотіла:

— Спробуй зосередитись, дитино, — а потім звернулася до Майка: — З водою ми вітаємо нашого брата, — і додала, звертаючись до Махмуда: — Гніздо, вода, життя, — і відпила. — Наші брати, — вона передала йому склянку.

Махмуд допив те, що залишилося, і сказав — не марсіанською, не англійською, а арабською:

— "Якщо ви об'єднаєте свої справи, то вони — твої брати[49]".

— Амінь, — погодився Джубал.

Доктор Махмуд швидко глянув на нього, вирішивши просто зараз не цікавитися, чи зрозумів його Гаршоу, чи просто той був ввічливим, — не час і не місце говорити щось, що могло вивільнити його тривоги та сумніви.

Тим не менше він, як завжди, завдяки водному ритуалу в душі відчував тепло — навіть попри те, що він тхнув єрессю.

Його думки перервав заступник начальника протоколу, який поспішав до них.

— Ви доктор Махмуд. Вам відведено місце на протилежному кінці столу, докторе. Йдіть за мною.

Махмуд глянув на нього, потім на Майка і посміхнувся:

— Ні, моє місце тут, з моїми друзями. Дорказ, я можу поставити стільця ось тут і сісти між тобою та Валентином Майклом?

— Звісно, докторе. Ось, я відсунуся.

Заступник начальника протоколу ледь не почав постукувати ногою від нетерпіння.

— Докторе Махмуд, будь ласка! За схемою ви маєте сидіти на протилежному кінці столу! Генеральний Секретар прибуває з хвилини на хвилину, а тут й досі кишить репортерами, і лише одному Богу відомо, ким іще, — кому тут не місце... Я не знаю, що мені робити!

— Тоді йди собі деінде, братку, — запропонував Джубал.

— Що? Хто ви? Ви у переліку? — Він стурбовано звірився зі схемою розсадження, яку тримав у руках.

— Хто ти? — відповів Джубал. — Офіціант? Я — Джубал Гаршоу. Якщо мого імені немає у переліку, то можеш порвати його і скласти новий. І послухай, розумнику: якщо Людина з Марса хоче, щоб його друг доктор Махмуд сидів поруч з ним, то так воно і буде.

— Але він не може тут сидіти! Місця за головним столом обговорення призначені для Вищих Міністрів, Лідерів Делегацій, Суддів Вищого Суду та людей того ж рангу, — і я не знаю, як можу втиснути сюди їх усіх, якщо з'явиться ще хтось... І Людина з Марса, звісно.

— Звісно, — сухо погодився Джубал.

— І звісно ж, доктор Махмуд повинен буде сидіти біля Генерального Секретаря, — просто у нього за спиною — щоби перекладати, якщо це знадобиться. Мушу сказати, що тут нічого не можна змінити.

— Я допоможу, — Джубал висмикнув папери з рук службовця, сів за стіл і почав розглядати. — Гм... Дозвольте поглянути. Людина з Марса сидітиме прямо навпроти Генерального Секретаря — там, де сидить й зараз. Потім... — Джубал витягнув темного м'якого олівця і зруйнував схему розсадження. — Ось ця половина головного столу — звідси і аж сюди — належить Людині з Марса.

Джубал провів дві великі товсті лінії, щоб показати межі, та з'єднав їх з тонкою чорною дугою, а потім почав писати їхні імена, розподіляючи місця на цій частині столу.

— Я виконую половину вашої роботи... Тому що я розсаджую тут усіх, хто сидить з нашого боку столу.

Виконавець протоколу був надто вражений, щоб говорити. Його рот відкривався, але звідти не виривалося жодних зрозумілих звуків. Джубал м'яко глянув на нього:

— Щось не так? О, я забув зробити це офіційно, — під своїми виправленнями він нашкрябав: "Д. Гаршоу — для В. М. Сміта".

— Не варто бігти до свого керівника, синку, і показувати йому цей папірчик. Порадь йому переглянути книгу правил офіційних візитів керівників дружніх планет.

Чоловік дивився на все з відкритим ротом — а потім раптово відійшов, навіть не зупинившись, щоб його закрити. Але він дуже швидко повернувся, йдучи вслід за іншим, дещо старшим чоловіком. Незнайомець наполегливо, серйозно сказав:

— Докторе Гаршоу, я Ля Ру, начальник протоколу. Вам і справді потрібна половина головного столу? Наскільки я розумію, ваша делегація дуже маленька.

— Це не стосується справи.

Ля Ру стримано посміхнувся:

— Боюся, що для мене — стосується, сер. Через цей простір мене загнано у глухий кут. Запросили бути присутніми тут сьогодні ледь не кожну офіційну особу першого рангу у Федерації. Якщо ви чекаєте на більшу кількість людей — попри те що я волів би, щоб ви мене про це попередили заздалегідь, — то я маю стіл за цими двома кріслами, приготований для містера Сміта та вас.

— Ні.

— Боюся, що так має бути. Прошу вибачення.

— Я у вас теж. Тому що, якщо половина головного столу не була підготовлена для делегації Людини з Марса, ми йдемо звідси, причому просто зараз. Просто передайте Генеральному Секретарю, що ви зірвали його конференцію тим, що були грубим з Людиною з Марса.

— Звичайно ж, ви не маєте це на увазі?

— Ви не отримали моє повідомлення?

— Гм... Ну, я сприйняв його за жарт. Досить розумний жарт, згоден.

— Синку, я не можу дозволити собі жартувати такою ціною. Одне з двох: або Сміт — очільник іншої планети, який прибув з офіційним візитом до очільника цієї планети, — і у такому разі він має право на всіх сторонніх хлопців та танцівниць-дівчат, яких ви можете відкопати, — або він просто турист, який не отримує жодних офіційних виявів поваги. А одночасно ніяк. Проте я пропоную вам озирнутися, порахувати "офіційних осіб першого рангу", як ви їх називаєте, і спробувати негайно здогадатися, чи обтяжували б вони себе, прийшовши сюди, якщо, на їхню думку, Сміт був би звичайним туристом.

Ля Ру повільно відповів:

— Немає прецедентів.

Джубал мугикнув:

— Я щойно бачив Лідера Делегації з Місячної Республіки, — він прибув хвилину тому: підіть і скажіть йому, що немає прецедентів. А потім ухиляйтеся від наслідків — я чув, що у нього важкий характер.

Він зітхнув.

— Але, синку, я старий чоловік і майже не спав цієї ночі — тож не мені вчити тебе твоїй роботі. Просто передай містеру Дугласу, що ми зустрінемося якогось іншого дня... Коли він буде готовий прийняти нас належним чином. Ходімо, Майку. — Джубал почав важко підійматися з крісла.

Ля Ру поспішно вигукнув:

— Ні, ні, докторе Гаршоу! Ми звільнимо цей бік столу. Я... Добре, я щось придумаю. Він ваш.

— Так краще. — Гаршоу все ще намагався встати. — Але де прапор Марса? І що чути щодо почестей?

— Боюся, що не розумію вас.

— Ще ніколи в мене не виникало стільки проблем із простою англійською. Погляньте... Бачите той прапор за кріслом, де сидітиме Генеральний Секретар? А де такий же ось тут, для Марса?

Ля Ру зблід.

— Мушу визнати, що ви мене здивували. Я не знав, що у марсіан є прапор.

— Ні, немає. Але ви могли поцікавитися, що вони використовують для важливих державних подій. — (І я теж, хлопче — але це справи не стосується.) — Тож ми пробачимо вам і спробуємо лишити все як є — заради нашої спільної справи. Аркуш паперу, Міріам; добре; ось так.

Гаршоу намалював прямокутник, накидав у ньому традиційні людські символи Марса: коло зі стрілою, що виходила з нього, вказуючи у верхній правий куток.

— Зробіть тло білим, а символ Марса — червоним. Це варто вишити на тканині, звичайно ж — але, маючи чисте простирадло з банкою фарби, будь-який бойскаут впорається з цим за десять хвилин. Ви були скаутом?

— Гм... Так, колись давно.

— Добре, — тоді ви знаєте їх девіз. А зараз дещо стосовно почестей — може, і до цього ви теж не готувалися, га? Ви планували увімкнути "Нехай буде верховний спокій", коли зайде Секретар?

— О, ми повинні так зробити. Це обов'язково.

— Тоді вам би слід було після цього увімкнути гімн Марса.

— Не розумію, як це можливо. Навіть якщо він існує... То у нас його немає. Докторе Гаршоу, будьте розсудливим!

— Послухай, синку, — я і є розсудливий. Ми прийшли сюди задля спокійної, маленької, неофіційної зустрічі — виключно у справах. А опинилися в цирку. Що ж, якщо ми беремо участь у цирковій виставі, то у вас мають бути слони, — і іншого рішення не існує. Зараз ми розуміємо, що можемо зіграти марсіанську музику не краще, ніж хлопчик з олов'яним свистком міг би зіграти симфонію. Але ви можете увімкнути симфонію "Десяти планет". Ґрокнули? Я хочу сказати: "Зрозуміли?" Виріжте на початку мелодію для Марса; увімкніть її... Хоча, про мене, вистачить і одного такту, щоб цю тему впізнали.

Ля Ру задумався.

— Так, гадаю, це ми зможемо.