Пес іде в світ - Сторінка 16

Він навіть голови не звів від свого чтива.

— Я мушу вилізти на дах! — гукнув зміненим голосом пес.

— Вилазьте! — вигукнув ведмідь, читаючи далі.

Пес сів на першу сходинку сходів і стукнув дванадцять разів по дереву, оскільки сходи мали дванадцять сходинок і ведмідь мав повірити, що він піднявся сходами.

Пес довго сидів на найнижчій сходинці. З того нічого не вийшло. Ведмідь проводив свій час за політичною освітою. Пес уже зібрався піти геть, як ведмідь заговорив:

— Доброго дня, мила пані! З вами розмовляє ведмедиця, яка позавчора заходила до вашої партії — І далі: — Я все перевірила. Ваша партія найприхильніша до жінок.— Потім на якусь хвилю запала тиша, і наостанок ведмідь сказав: — О'кей! Завтра о дев'ятій я заберу свій партійний квиток.

Більше ні про що пес не хотів знати. Він постукав дванадцять разів по дереву сходів, але так, ніби він спустився додолу, пішов до вхідних дверей і гукнув ведмедеві, що розмовляв по телефону: "Полагоджено".

0 пів на дев'яту наступного ранку пес став на чати на розі ведмежого будиночка. Перед очима він тримав газету і вдавав, що читає. У газеті він зробив дві дірки, крізь які стежив за ведмежим будиночком.

Ведмідь вийшов з будиночка за десять дев'ята. На ньому були нова сукня і новий заквітчаний капелюшок. Він побіг вулицею вниз. Пес із газетою перед очима подався слідком за ним.

"Чи ж я думав про таке",— промурмотів пес, коли ведмідь зайшов до будинку, над яким майорів рожево-жовтий у дрібну клітинку прапор. Він зітхнув, устромив газету в кишеню комбінезона й пішов до найближчої кав'ярні поснідати. "Тепер можна тільки чекати",— мовив пес сам до себе.

Оскільки бездіяльне чекання впливало на пса гнітюче, цей час він зужив з користю. У кашкеті з написом "Служба ремонту" він ходив містечком, шукаючи все, що поламано чи пошкоджено. Одного разу він ущільнив гідрант, з якого капала вода, другого — почистив каналізаційну решітку, а іншого разу старанно підмів ринковий майдан. Полагодив і три справді несправні гучномовці, відполірував латунну оправу церковної брами та позривав зів'яле листя на кущах, які росли в кам'яних діжах на ринковому майдані. Якщо він не знаходив жодної громадсько корисної роботи, то просто дзвонив у двері й пояснював: "Служба ремонту, обслуговує громадян. Чи є якісь пошкодження? Усуваємо безкоштовно".

Вікно в будиночку ведмедя постійно було відчинене. Якби пес наблизився впритул до нього, то почув би, про що говорили в кімнаті. Проте пес не наважився. Він помітив, що смугаста коза, яка зчинила сварку з приводу затяжного ремонту телефонного апарата, постійно за ним стежила з-за свого вікна. Навіть з польовим біноклем. "Щось тут не те, — міркував пес— Якщо ти сам стежиш за кимось і водночас стежать за тобою, то це насторожує!"

Одного дня, коли пес знову стояв біля дверей, щоб запропонувати послуги Служби ремонту, він почув за дверима лемент. Один голос кричав: "Який же ти вульгарний!" Другий вигукував: "Я однаково розлучуся з тобою!" Третій голос протягло ридав: "Я не хочу, щоб ви розлучалися!"

"Сімейна сварка,— подумав пес— їх нині щось інше турбує, а не забиті каналізаційні труби!" Він уже хотів був рушити до наступного будинку, але третій голос так жалібно заридав, що в пса щось ворухнулося у серці і він мовив сам до себе: "Хто каже, що тільки світло, воду чи інші речі можна лагодити? Хто каже, що неможливо полагодити сімейні сварки?"

1 подумки відповів собі: "Ніхто цього не каже", відчинив двері, попрямував на ті крики та ридання й потрапив на кухню. Він побачив гору брудного посуду, купи випраної і брудної білизни, а ще — багатодітну собачу сімейку. Сенбернар-батько, дог-мати, метис-дитя і шестеро дітей сенбернара. Батько сидів за столом і кричав. Мати стояла біля плити і кричала. Метис-дитя сиділо на підлозі й ридало. Діти сенбернара лазили в кошику й скімлили. У кухні стояв сморід, хоч носа затикай. Тхнуло пригорілим м'ясом і брудними пелюшками. Сенбернар-батько вигукнув:

— Я не можу їсти тієї печені! Дог-мати й собі вигукнула:

— Це залежить від м'яса, а не від мене! Сенбернар-батько знову закричав:

— Ти завжди знаходиш виправдання! Дог-мати закричала:

— То готуй собі сам!

Пес перестрибнув кошик з цуценятами, взяв ридаюче метис-дитя на лапи й почав колисати. Дитя вгамувалося. Сенбернар-батько і дог-мати також замовкли.

— А ви хто? — запитали вони.

— Я хотів би полагодити вашу сварку,— мовив пес і полоскотав маляті животик.— Усміхнися, золотко,— мовив він — Твої старі не дозволять собі розлучитися, вони тебе люблять.

Сенбернар-батько та дог-мати слухали те з роззявленими пащами.

— Просто їм тепер трохи тяжко,— вів далі пес— Семеро діток — нелегка справа. Мені це відомо. Коли в нас завелося четверо діточок, наші сімейні справи іноді бували вкрай погані.

Він посадив метиса-дитя собі на плечі й звернувся до сенберна-ра-батька та дога-матері:

— Ідіть погуляйте! Або на пиво у бар. Вам переміни треба.

— Але ж! — вигукнула дог-мати.

— Але ж! — вигукнув сенбернар-батько.

— Негайно йдіть! — гримнув пес. Він відчинив їм кухонні двері і звелів: — Щоб до вечора не вертались!

Сенбернар-батько та дог-мати вийшли з будинку спантеличені. Пес навстіж розчинив вікно і провітрив кухню, поклав брудну білизну до пральної машини, помив посуд, нагодував малят і переповив їх, замів підлогу, розказав метису-дитяті казочку, приготував горщик рагу з тельбухами, витер пилюку, пропилососив килими, викинув пригоріле м'ясо у відро на сміття й виніс надвір.

Коли звечоріло й повернулися батьки, малята вже спали в кошику, метис-дитя лежало в ліжку й роздивлялося малюнки в книжці, а весь песячий дім сяяв чистотою.

— Ви найкращий у світі лагодильник! — вигукнула дог-мати.

— Моя дружина завжди має рацію,— мовив сенбернар-батько.

— Це моя робота,— сказав пес і хутко вибіг. Від похвали він завжди ніяковів.

Віднині пес віддавав себе людським проблемам. Вони вабили його більше, ніж будь-які інші. "Люди різні,-казав він сам до себе-А каналізаційні зливи всі однакові". Щоб "ремонтувати" людей, потрібно більше фантазії. Робота, що вимагає фантазії, веселіша. Наступного дня пес ремонтував дитячий садок — навчив виховательку підтримувати в дітей гарний настрій. Цей досвід він перейняв у ведмедя.

Через день пес клопотався дикою свинею, що лежала в ліжку,-вона звихнула ногу й не могла ходити. Свиню чекала голодна смерть. Пес умовив сусідку справа скуповуватись для свині, сусідку зліва він переконав варити їй їсти. Молоді пси, що мешкали на поверх вище, погодилися щовечора трохи почитати бідолашній свині газету.

Третього дня пес помирив закохану пару — півня та курку, четвертого — виховував ослика, прогульника уроків, п'ятого — навчив не комплексувати косоокого кота. Шостого дня пес підшукав роботу для молодої жінки. Сьомого — повернув батькам ведмежатко, що втекло з дому, бо любило далекі мандри.

Не завжди, звичайно, пес міг допомогти. Адже він не був чарівником. Але де не міг допомогти, там утішав.

Водночас він робив контрольні обходи. "Хотів би лише поглянути, чи не протікає десь вода",— сказав він біля одних дверей.

"Хотів би лише поцікавитись, чи тут усе гаразд з навчанням",-сказав він біля других дверей.

"Хотів би лише довідатися, чи ваша любов не згасла",— сказав він біля третіх дверей.

І коли він чув добру звістку, то страшенно радів. У кожному разі, він був дуже заклопотаний. Він так поринув у роботу, що майже зовсім забув про ведмедя. Тому аж злякався, коли, йдучи в суботу ринковим майданом, побачив на стовбурі дерева плакат. Із плаката на нього дивився ведмідь. Він був у капелюшку з вуаллю і мав у вухах розпаровані сережки, над виряченими очима темні повіки, на шиї перлове намисто. Упоперек ведмежих грудей красувалося:

"Наша кандидатка до місцевої ради виступить перед вами в неділю об 11.00 на святковій галявині!"

Пес на мить забув про всі ремонтні роботи, які планував на сьогодні. "Я повинен покласти край цьому безглуздю!" — вигукнув він, помчав на пошту і на бланку телеграми написав:

Повертайся додому крп Усі брати та сестри захворіли крп

Він знав, що ведмідь дуже любить своїх братів та сестер, і подумав: "Коли він це прочитає, то поїде й покине жіночу політику жінкам".

Працівниця пошти прочитала адресу й сказала: — Це отут за рогом. Чому ви самі туди не підете?

— Я не люблю виконувати сумні доручення,— збрехав пес. Працівниця пошти зрозуміла його.

— Через годину,— запевнила вона,— телеграма дійде.

Пес очікував, заховавшись за газетою, перед будиночком ведмедя. Він бачив, що в кімнаті разом з ведмедем сидять курка, свиня, вівця та білява жінка.

Пес також побачив смугасту козу. Вона стовбичила за своїм вікном і тримала біля очей бінокля. Чи то вона стежила за ним, чи за ведмедем, пес не знав. Рівно через годину, як і обіцяла працівниця пошти, з'явився посланець із телеграмою, зайшов до будиночка і вручив ведмедеві телеграму. Ведмідь розгорнув її, прочитав і вигукнув: "Вони пустилися на хитрощі! Хочуть зірвати мою завтрашню промову! Адже мої родичі не знають, що я тут мешкаю!" Курка й собі заглянула в телеграму і просокоріла:

— Саме так! Телеграму надіслано з цього містечка. Які ж вони підступні!

Пес, який дуже рідко бував нечемним, тепер вилаявся: "Прокляття! Дідько тобі радий!" Він був гірко розчарований: трюк його провалився. До свого помешкання пес вернувся пригніченим і вклався спати. Може, думав він, завтра вранці йому блисне якась ідея.

Проте його сподівання не справдилися. Пес прокинувся таким же безпорадним, як і засинав. І, на жаль, пізненько. Вибило пів на десяту. Тепер жодні хитрощі не зарадять, міркував він, тепер допоможе тільки одне: звернення до його сумління! Не поснідавши, пес вискочив з дому й побіг до будиночка ведмедя. Проте вхідні двері були замкнені. Пес у відчаї поторгав дверну ручку. І раптом почувся крик.

— Гей, ви!— лементувала коза з протилежного боку.— Що ви тут робите стільки часу? Я зараз викличу поліцію!

Пса наче блискавка вразила! Не вистачало йому ще поліції! Він дременув з містечка й зупинився аж на околиці, коли йому вже забракло повітря.

Важко дихаючи, пес у розпачі опустився на землю під горобиною край лугу.

Коли на небо випливла велика хмара, пес знову зажив надією.