Пес іде в світ - Сторінка 17

Коли йде дощ, будь-які збори просто неба не відбуваються. Він почав умовляти хмару. "Рости, люба хмаро, рости! — благав її — Ставай більша та більша, сіріша та сіріша. Нехай ударить буря! Нехай уперіщить дощ!"

Проте хмарі було байдуже до пса. Вона попливла собі далі, а небо стало знов блакитне. Пес сумно дивився вслід хмарі, аж поки вона не зникла на обрії за дахами будинків.

Пес раптом помітив дві машини, що їхали з містечка. Одна була вантажівка, друга — автомобіль ведмедя.

Обидві машини зупинилися кроків за десять від пса. Він заховався за кущ.

З ведмежого автомобіля вилізли ведмідь, курка, свиня, вівця та білява жінка. З вантажівки зістрибнули три собаки, чотири кішки та п'ять кіз. Вони опустили борт вантажівки й зняли з кузова трибуну. Потім дістали з вантажівки кабель, великого стола й кілька столиків та стільців, поставили трибуну посеред галявини, розмотали кабель і встановили на трибуні мікрофон. Великого стола застелили скатертиною і пришпилили до неї внизу вивіску з написом "Буфет".

"Здається,— промурмотів пес, — мене занесло на святкову галявину".

За чверть до одинадцятої все було готове. Трибуна була обтягнена рожевою тканиною й заквітчана ялиновими гілками, буфетний стіл вгинався від пляшок із соком та бутербродів. Через усю галявину було натягнено мотузки, на яких тріпотіли рожеві прапорці.

Були тут і невеличкі інформаційні стенди. На них висіли листівки з фотографіями ведмедя. І рожева куля з написом: "Обираймо ведмедицю!". І записнички з ведмежими головами. І кулькові ручки з ведмежими лапами.

Об одинадцятій на галявину повалив люд. Здавалося, що всеньке містечко хоче знати, що скаже йому ведмідь. За чверть на дванадцяту люду найшло стільки, що ніде голці було впасти. Пес наважився сховатися в юрмі. Жіноча капела старалася з усієї сили. О пів на дванадцяту на трибуні з'явилася свиня й вигукнула:

— Громадянки й громадяни, ми вдячні вам за масову явку, а зараз представимо нашу головну кандидатку — ведмедицю.

Люди заплескали в долоні. Вемідь у супроводі курки та свині став на трибуні. Жіноча капела заграла туш, сотні надувних кульок з ведмежими мордами злетіли в небо, безліч рожевих прапорців замайоріло вгорі. Ведмідь вигукнув у мікрофон:

— Ми, жінки, досить довго лише спостерігали, як чоловіки все руйнують. Тепер нарешті ми хочемо взяти кермо влади у свої руки і все впорядкувати краще. Жінки, обирайте жінок!

Далі ведмідь не сказав ні слова, бо смугаста коза (з будинку навпроти) стала поряд, вихопила в нього мікрофон і загукала:

— Це шахрай! Я стежила за ним — Вона засунула свою руку під блузку ведмедя й витягла звідти два клубки вовни. Піднявши їх угору, зарепетувала: — Це чоловік, чоловік!

Пес не бачив причин спостерігати далі розвиток цієї поганої гри. Зі свого сну він уже знав, чим це могло скінчитися.

Зробивши могутній стрибок, він досяг трибуни, підхопив ведмедя, завдав його собі на плечі й попрямував до ведмежого автомобіля. Там він звалив ведмедя на заднє сидіння, спритно сів за кермо й з гуркотом рушив.

— Яке нахабство! Нечувана підлість! Яке свинство! Шахрайство! Підступність! — вигукували люди їм услід, а пес усе натискав на газ.

Ніби десяток церберів гналися за ним, так він мчав і, коли виїжджав на перехрестя й мав вибрати одну з двох вулиць, щоразу вибирав вужчу. Він прагнув якомога швидше виїхати геть з містечка. Ведмідь сидів позаду і то плакав, то ридав ридма:

— Але ж усе було б так чудово, але ж усе було б так чудово! Надвечір пес зупинився. Аж тепер він обернувся до ведмедя. Той ще й досі плакав.

— Хто ж ви такий узагалі? — запитав він.

— А хто ж, старий ти йолопе! — вигукнув пес, зняв окуляри й витяг з-під комбінезона подушку.

Ведмідь вирячив на нього очі.

— Я задля тебе все зроблю!— промовив пес.

Ведмідь кинувся йому на шию й наплакав на живіт повно сліз.

— Годі, годі,— заспокоював його пес і поплескав по спині.

— Моя політика справді була б дуже добра,— схлипував ведмідь.

— Годі, годі,— заспокоював пес і подав ведмедеві хусточку.

— Я вже відчув себе справжньою жінкою,— схлипував ведмідь.

— Ти спокійно можеш і надалі так почуватися,— мовив пес— Але зараз я хочу додому. Я вже доволі набачився світу.

— Твій дім належить ослові,— схлипував ведмідь.

— Осел завжди чимось невдоволений,— мовив пес— Навряд чи мій дім сподобався йому. Б'юсь об заклад, що відкуплю свій дім у нього за півціни!

— А мені куди податися? — схлипував ведмідь.

— Зі мною,— мовив пес. І провадив далі:— Ти мій друг навіки. Ти знаєш про це?

— Знаю,— відповів ведмідь і втер з очей дві найостанніші сльозини.

Пес мчав додому, на батьківщину, насвистуючи свої дев'ять улюблених пісень.

Щойно виринув церковний шпиль у його рідному селі за пагорбом, він перестав свистати.

— Перше, що я зроблю, то це пофарбую огорожу й почеплю нові гардини,— мовив він.

— А я скопаю грядки,— сказав ведмідь — Чи в нас нема грядок?

— Взагалі в нас є усе, що нам треба,— відповів пес І додав: — Багато втрачаєш, коли не йдеш у широкий світ. Та не менше втрачаєш і тоді, коли покидаєш рідний край.