Спалена карта - Сторінка 7

Клаптик паперу, пришпилений до краю штори... Але що це таке?.. Я знову забуваю жінчине обличчя... Все ще широкі, мов стіна, чоловікові плечі, хоч він і зсутулився, поволі віддаляються...

Того самого дня об 11 годині 5 хвилин. Навідуюсь до' торгової фірми "Дайнен" і прошу дозволу на зустріч із заступником директора по збуту, щоб докладніше дізнатися про зміст документів, що їх, як заздалегідь було домовлено, мав одержати на станції Б один із підлеглих зниклого безвісти чоловіка.

"О, справді, відтоді минуло вже півроку..." Ота порцелянова попільниця, що скидається на маленьку хібаті з розкішним написом золотими ієрогліфами "Торговельна фірма Дайнен", мабуть, залишилася від подарунків, замовлених торік на свято Бон 2; яскраво розфарбовані, в стилі Кутані 3, і підвішені за спинки на чотирьох ріжках попільниці фігурки котів 4 усміхаються, вищиривши зубки; очевидно, директор цієї фірми походить із тих сільських нуворишів, що розжилися на земельних спекуляціях, і тепер його підприємство котиться наче по рейках; хоча контора міститься на третьому поверсі, сірому, пошарпаному, половину якого займають мансарди, в приймальні стіни оббиті панелями і стоять стільці та столи на ніжках із нержавіючої сталі, а тому з першого погляду ясно, що на все це витрачено багато грошей; на трьох стінах, за винятком тієї, де вікно, висять величезні саморобні карти-схеми, на яких зображено північну, північно-західну та західну частини передмістя. Замальована червоною, синьою і зеленою фарбою, ця складна карта-схема схожа то на клубок ниток, то на рибальську мережу, а подекуди — на анатомічний атлас; зверху на ній позатикано кремові трикутні прапорці; здавалося, в цій затиснутій з двох боків лінією кільцевої електрички та окружною автострадою, схожій на величезну кучугуру будівлі з крамницею велосипедів на першому поверсі й залами для гри в маджан 5 на другому — завзято й чітко б'ється серце, яке засмоктує та випльовує векселі і банкноти... "Еге ж, півроку тому, в розпалі гарячого літа..." Цей заступник директора, безпосередній начальник зниклого чоловіка, відкинувшись на спинку оббитого шкірою крісла, витирає свою спітнілу (мабуть, у кімнаті занадто

1 Хібаті — прямокутна жаровня, основний засіб опалювання в японських житлах.

2 Б о н — буддійське свято поминання душ померлих.

3 Сьодзьо Кутані (1816—1855) —японський гончар, перший застосував чорну фарбу для розмальовування посуду.

4 За японським повір'ям, фігурка кота з червоним бантиком і піднятою лапкою приносить щастя і принаджує відвідувачів.

5 Маджан — китайська гра, схожа на гру в доміно.

натоплено), наче вкриту слюдяними порошинками лисину — він, очевидно, в доброму настрої і готовий хоч зараз трохи розважитися. Бо найприродніший доказ невинності полягає в тому, щоб, зрозумівши, що тебе не притягають до відповідальності, не лише цікавитися примхами долі, але й охоче спостерігати чужу біду. Я підлаштовуюсь до його настрою і невимушено кидаю: "Ну, а після того не було жодної звістки? Яких-небудь припущень, що про них раптом згадали?.." — "Ні, ні, я з вами зовсім одвертий...— і він замахав своїми товстими руками.— Та, щиро кажучи, тепер уже можна признатися. Так-от, одразу після того й мене охопили страх і сумніви. Якийсь час я був схильний вважати, що собака, якого я годував, укусить мене... Та він не вкусив... навіть не подряпав".— "Отже, той випадок не завдав вам шкоди? А міг би?" — "Звичайно, міг би. Адже Немуро-кун 1 відповідав за досить широкий ринок, добре знав обстановку і якби надумав зловживати своїм службовим становищем для власної користі..." — "Чи можна вас зрозуміти так, що й раніше він припускався вчинків, які викликали такі сумніви?.." — "Аж ніяк. Та що це таке?.. Невже пожежа?.." — "Мабуть, сирена "швидкої допомоги"..." — "Скажу вам щиро, Немуро-кун був працьовитий і нездатний на брехню. При такій шаленій конкуренції, коли від язика багато що залежить, людина стає непорядною, а її душа темною. Та Немуро-кун до таких не належав. Це була людина рідкісної вдачі — настільки чесна, аж смішно, що в її гаманці можна було спокійнісінько зберігати гроші, як у сейфі..." — "Ви хочете сказати, що він був малодушним?.." — "Малодушним?.. Я не назвав би його малодушним... Якщо сказати коротко, кількома словами... то скоріше він був з твердими переконаннями. Хоча не вмів покласти супротивника на лопатки ефектним прийомом, зате коли розізлиться, надувшись, мов ропуха, і щось скаже, то вже не відступиться

1 К у н — суфікс імені чи прізвища, що його додають при звертанні до рівної або нижчої за становищем людини.

ні за які гроші..." — "А може, він накликав на себе чиюсь ненависть?.." — "Ненависть? Зрештою, хіба то якась дивина, коли в такому ділі, як наше, де кожна лисиця прикидається борсуком, наживеш собі ворога? Та якщо все це брати до серця, то хоч кидай роботу..." — "А якщо припустити, що тут заплутана особа, яку Немуро-сан 1 колись упіймав на гарячому?.." — "Тоді не знати, що з ним сталося — сам зник чи його усунули з дороги. Очевидно, вам трапляються цікаві випадки, адже робота змушує підглядати за інтимним життям людей..." — "Чимало..." — "Справді, кожна людина справляє нужду..." — "Я хотів би запитати ось що. А чи Немуро-сан не виказував невдоволення своєю роботою?" — "Ні, це виключено, бо за місяць перед зникненням його було підвищено з посади завідуючого секцією на начальника відділу".— "Про це я вже чув".— "Наша фірма, як самі бачите, не може похвалитися надто привабливим виглядом, та якщо судити тільки з вигляду, можна помилитися. Всі наші зусилля спрямовані на обслуговування передмість, бо з розвитком міста, природно, зростає продаж пропану, але як тільки туди проводять міську газову магістраль, ми згортаємо свою діяльність і переключаємося на інший перспективний у майбутньому район. Звучить бойова сурма, що кличе в похід, починається біганина по державних канцеляріях, муніципальних радах, збирання інформації, улещування власників роздрібних крамниць — одне слово, розпочинається велика битва. Завдяки тому, що розбудова міста йде швидкими темпами, посіяне зерно іноді дає сходи, а іноді засихає. Цілий рік не припиняється війна нервів. Якби наші працівники дрімали за столами, фірма давно б збанкрутувала. А так у діловому світі вона посідає шосте місце, та й банк нас не цурається — кредит дає охоче..." — "Я все добре зрозумів, але повернімося до тих документів..." — "Документів?.." — "Авжеж, до тих документів, що їх того ранку Немуро-сан мав

Сан — шанобливий суфікс імені чи прізвища.

передати одному молодому службовцеві на станції Б".— "Чи не Тасіро-кунові?.. Так, так, напевне йому... Я його зараз покличу".

Не встигши закрити рота, заступник директора швидко підвівся з крісла, рукою почав штовхати оббиті пластиком двері, нарешті штовхнув їх носаком і гукнув у запилюжену контору, мудровано поділену на маленькі закамарки ширмами: "Тасіро-кун! Тасіро-кун! Зайди на хвилинку! — Змахнувши піт з лисини, витер долоню об штани, і повернув до мене всміхнене обличчя. Цікаво, наскільки йому можна довіряти? — Він якраз тут. Цей юнак подає великі надії, отож сміливо його розпитуйте".

Незабаром з'явився той молодий службовець, що подає великі надії. Блідий, з невиразним поглядом під грубими скельцями окулярів, у надто широких штанах і черевиках на гумовій підошві. Поряд із заступником директора він здавався досить жалюгідним чоловічком. А те, що він не виказав особливого хвилювання, коли той відрекомендував мене йому, мабуть, пояснюється не його спокійною натурою, а тим невиразним поглядом, який мене відразу спантеличив. Він сів поряд зі мною на краєчку канапи біля дверей і, безперестанку поправляючи на носі окуляри, відповідав на мої запитання голосно, трошки в ніс, але, як це не дивно, не затинаючись.

"...Ні, не знаю. Думаю, що призначив зустріч на станції Б, щоб не заходити в контору і не гаяти часу, оскільки мав ще якусь термінову справу..." — "А про зміст документів ви не здогадуєтесь?" — "Ні, анітрохи".— "Гаразд, а ви знали, кому їх треба передати?" — "Ні, не знав. Адресу я мав одержати разом з документами і картою-схемою..." — "А якихось припущень, хоч би найзагальніших, у вас немає? Якщо судити з характеру тодішньої роботи й стану справ..." — "Ще тоді мене всі розпитували, і я багато чого передумав, але..."

"А як ви на це дивитеся? — зненацька пускаю стрілу в бік заступника директора.— Ви спроможні оцінити загальну обстановку, тож чи не спадає вам на думку якийсь факт?.." — "Та де там,— запаливши цигарку й розганяючи рукою дим, що так і лізе в очі, відказує він спокійним, як і раніше, голосом.— Та знаєте, я твердо переконаний, що найголовніше в поводженні з підлеглими — зайвий раз не втручатися в їхні задуми. Я завжди кажу: робочий звіт цінний своїми висновками, отож якщо вони гарні — все гаразд. Правда, Тасіро-кун?"

"В кожному разі,— перевівши погляд на котячі фігурки й ніби не звертаючись окремо до когось із присутніх, веду далі,— ви мали б помітити, що ті документи вимагали секретності".— "Чому?" — першим похопився заступник директора. "Бачите, якби то були якісь неважливі папери, їх можна було б відіслати поштою..." — "А хіба я вам не казав,— втрутився молодий службовець,— що просто часу було обмаль? Бо навіть термінова пошта в провінцію доходить лише другого дня".— "Так, але ж по телефону можна було б швидше подзвонити... Виходить, справа не тільки в часі".— "Звичайно, по телефону можна переговорити, але ж не виключено, що того разу треба було передати щось, стверджене печаткою, або навпаки — одержати щось, стверджене печаткою..."

Ну й спритний пройдисвіт! Обернувшись на дев'яносто градусів, дивлюся йому прямо в обличчя. А Тасіро лише скрипнув канапою і, втупившись перед собою, напружився.

"Справді, може, все так і було, як ви кажете. А до речі, на карті-схемі не позначено місце домовленої зустрічі того ранку?" Молодий службовець злегка кивнув, вклонився тільки заступникові директора й скрадливо, нечутно ступаючи, хутко вийшов із кімнати. Западинка на канапі, де він сидів, поступово зникає. Страшенно брудне вікно, аж неба не видно. Крізь нього просочується тьмяне рудувате світло. Зненацька, роздавивши недокурок об мордочку котячої фігурки на попільниці, заступник директора захихотів: "О, як жаль, що ви, професійний, детектив, нічого в нього не вивідали, а я так надіявся...