Варто лише почати - Сторінка 9

Три нічних чергування в один тиждень і два в наступний. Поточний ремонт будь-якого устаткування, що зламалося. Крім того, в мої обов'язки входить утримання в чистоті території.

– У тебе буде мало вільного часу, Джек, та на цій спеці і в пустелі краще бути весь час зайнятому.

Я запевнив, що мені підхожий цей графік. Чим більше навантаження, тим краще. Потайки я вже зрозумів, що коли бездіяльно сидітиму в своїй хижі, мої думки будуть спрямовані туди, де знаходиться Лола. Так вже вона діяла на чоловіків.

Пообідавши, ми вийшли на вулицю, і він показав мені , як працюють бензоколонки. і пояснив, що я маю робити, коли прибуває на заправку машина, показав прейскурант цін на бензин і мастило.

Відтак, попросив допомогти розвантажити брухт.

Сонце вже почало скочуватися за пагорби, стало трохи прохолодніше. Я радів фізичній праці – треба було розім'яти м'язи, що затекли після довгої подорожі в товарному вагоні.

Поки ми працювали, він говорив про дружину:

– Не хвилюйся щодо Лоли. Справді, вона не терпить ніяких заперечень. Я вже говорив тобі – вона не хоче помічників. Не знаю, чому. Просто одна з дивних ідей, котрі іноді приходять у жіночі голови. – Він з тривогою позирнув на мене. – Не приймай близько до серця. Пару днів похмуриться, потім звикне.

Я промовчав. Відповісти було нічого.

Ми стягли з вантажівки заіржавілий ротаційний культиватор, і я здивувався про себе силі Дженсона. Він управлявся з махиною, як з дитячою іграшкою.

Поки ми волокли культиватор до сараю, він несподівано запитав:

– Ти не вбачаєш, що вона до біса приваблива жінка?

– Атож, дуже красива.

У сараї він витяг пачку цигарок і запросив мене запалити. Він провадив далі:

– Послухай, як ми з нею зустрілися. Два роки тому вона зійшла з великого рейсового автобуса "Грейхаунд" і увійшла в закусочну. Я тоді переживав тяжкі часи. За пару тижнів до цього померла моя дружина, і я намагався самотужки управлятися з хазяйством. Навіть спробував сам готувати, і, зізнаюсь, мої страви були жахливі. Вона попросила гамбургер. Дивно, як такі речі іноді врізаються в пам'ять. Так? Пам'ятаю, що на ній була зелена сукня. Автобус зробив зупинку всього на двадцять хвилин, щоб забрати пошту і дати можливість пасажирам перекусити. Вони скупчилися біля стойки, навперебій вигукуючи, замовляючи гамбургери, бутерброди, пиріг... Я збився з ніг, метався, як божевільний. І раптом вона пройшла до мене за стойку і почала допомагати обслуговувати. Зразу стало ясно, що вона знає справу, і я поклався на неї, просто показав, де що лежить.

За двадцять хвилин всі були нагодовані. Тільки завдяки їй. Знаєш, я мав таке ж почуття при зустрічі з нею, як це було з тобою. І теж відразу запропонував у мене працювати, сказав, якщо вона шукає роботу, то ось вона. – Він присів перед культиватором, звільняючи привод. – Як і ти, вона не вагалася. Автобус відбув без неї. Я віддав їй той же будиночок, в якому зараз поселив тебе. Та коли вона пропрацювала у мене два тижні, я почав задумуватися. – Він підняв на мене простодушний блакитний взір. – Я розумів, що це неправильно, одинока жінка зі мною наодинці в такому місці... Природно, народ в Уентворті почав теревенити різне. Приїжджаючи заправитися чи перекусити, вони хіхікали за нашою спиною. Усі були певні, що між нами діється те, чого насправді не було. І ось одного вечора я вирішив з нею поговорити. Спитав, як їй тут подобається, чи не одиноко їй в такому місці. Вона сказала, що їй тут дуже подобається, і тоді я запропонував їй вийти за мене. Таким чином ми відразу зупинимо всі ці усмішки і натяки, вона отримає захист, а якщо зі мною щось станеться, їй залишиться все моє господарство. І ми одружилися. – Він звільнив привід і почав знімати верх з коробки передач. Я стояв поруч, палив і слухав. – Ти розумієш, вона на двадцять три роки молодша за мене, і я сумнівався, чи правильно я чиню. Але вона сама тут захотіла лишитися, а я не міг її лишити без того, щоб не узаконити стосунки. Коли такий старий, як я, жениться на молодій, треба мати масу терпіння. Тепер вона буде дутися пару днів, але роботу не кине. І це її найсильніша риса – уміє працювати так, що я в житті не бачив нічого подібного. Розумієш, я не зустрічав ще людину з такою працездатністю, вона просто скарб для мене.

У цей час у хмарах куряви підкотила машина і загальмувала біля бензоколонки. Наша бесіда перервалася. Я вийшов з гаража і обслужив свого першого клієнта – залив бензин, мастило, перевірив шини, помив стекла. Працюючи, я краєчком ока бачив, що Дженсон стоїть на порозі гаража і спостерігає за мною.

В автомашині за кермом сидів немолодий огрядний чоловік, ліниво ковиряючи сірником у зубах. Я вирішив спробувати перевірити свої здібності в новій справі.

– Їдете до Тропіка Спрінгс, містер? – запитав я, поліруючи лобове скло.

– Ага.

– В кращому разі займе три години. Раніше десяти не доберетесь. Їсти не хочете? У нас кращий хаш з яловичини в усьому окрузі.

Він заморгав на мене:

– Яловичий хаш? – і поглянув на годинника. – Мабуть, ні. Я поспішаю.

– Їжа цілком готова. Все займе десять хвилин, не більше. І ще ми робимо фруктові пироги – пальчики оближеш. Я щойно з'їв кусок – кращого в житті не куштував.

– Справді? – Він виглядав зацікавленим. – Ну гаразд, якщо не треба чекати... – Він виліз з машини. – Куди йти?

Я вказав на закусочну.

– Ви чули, як стукотять клапани? – спитав я услід. – Вам треба їх перевірити. Поки ви їсте, я можу поглянути, якщо вас це влаштує.

– Певна річ. Треба було ще тиждень тому зробити. Дякую.

Він зайшов у закусочну, а до мене підійшов усміхнений від вуха до вуха Дженсон:

– Прекрасна робота, Джек. Ось що я називаю партнерством. Вміти подати товар лицем. Я тобі допоможу з клапанами.

Поки ми працювали, підкотив чорний "кадиллак". Я покинув Дженсона і пішов заправити "кадді". В ньому сиділи чоловік і жінка, вони виглядали запиленими і втомленими.

– Чи можна тут умитися? – спитав чоловік, вилізаючи з машини.

– Звісно, сер. Наліво навколо будинку. Якщо голодні, є телятина, спагетті, все з пилу з жару і чекає вас. Італійська кухня – нічого подібного не знайдете навіть в Тропіка-Спрінгс.

Мужчина припідняв брови:

– Мабуть, стара кобила з вірьовками?

– Я щойно сам їв. Не помітив вірьовок у спагетті, – бадьоро відповів я, – втім, я лиш запропонував. Ви доберетеся до Тропіка-Спрінгс вже після десяти, ось я і подумав, може ви голодні.

– Вмираю від голоду, – заявила жінка, – милий, чому б нам тут не перекусити? Не отруять же нас...

– Добре, якщо хочеш... Я і сам, признатися, не проти...

За десять хвилин підкотили два багатомістних "бьюіка" – всього в них сиділо з десяток людей. Обслуговуючи їх на бензоколонці, я запросив перекусити у нас і видав такий яскравий опис смажених курчат, що вони клюнули на приманку.

Дженсон до того часу покінчив возитися з клапанами і пішов у закусочну, щоб допомогти Лолі управлятися з несподіваним напливом відвідувачів.

Ще дві вантажівки. Водії зажадали яєшню з шинкою. Опісля "ягуар" з хлопцем і дівчиною. Я розписав їм спагетті і телячі відбивні, нагадав , як довго їм не вдасться тепер поїсти. Вони теж клюнули.

Вийшов Дженсон. Вигляд він мав заклопотаний.

– Джек, закінчилися відбивні, лишилося одне курча. Ти полегше тут, стримай свій рекламний запал.

Я вирячився на нього:

– Ви маєте на увазі, що скінчився запас продуктів?

– Так. Зазвичай ми обслуговуємо за вечір не більше трьох-чотирьох відвідувачів. Як правило, це гамбургери, бутерброди, що полегше. Але з твоїми здібностями рекламувати нашу їжу у нас вже продано п'ятнадцять повних обідів.

– Вам це не до душі?

Він постукав пальцем мені по грудях:

– Ще як до душі. Та я не був готовий. Не знав, що у мене з'явиться раптом хлопець з такими здібностями. Завтра буду готовий до твоїх клієнтів. Ми з Лолою поїдемо в Уентворт і все закупимо. – Він широко усміхнувся. – Лишилося ще достатньо яєць і шинки. Спробуй їх прилаштувати.

Він повернувся в закусочну.

Нарешті, до десятої години рух стих. Почекавши хвилин двадцять і впевнившись, що на дорозі не видно світла наближаючих фар, я пішов до закусочної.

За стойкою два водії вантажівок їли пиріг. Дженсон прибирав посуд. Хтось опустив монету в музикальний автомат, і тепер м'яко звучав свінг.

Лоли не було видно. Але з кухні доносився гуркіт баняків і сковорідок.

– Можу я допомогти?

Дженсон тільки похитав головою:

– Все гаразд. Ми впораємося без тебе. А ти лягай спати. Сьогодні вночі я чергую. Твоя черга завтра. – Він показав очима на двері кухні і підморгнув. – Все ще дметься, та вона змириться. Початок о восьмій ранку, згоден?

– Звісно.

– Прийдеш сюди снідати. І, Джек, сподіваюсь, ти теж задоволений роботою у мене, як я задоволений тобою.

– Мені все подобається, і я радий, що ви задоволені. Ну, якщо я вам більше не потрібен, піду на бокову.

Я прийшов у свою хижу, роздягнувся і ліг. Хоч я дуже втомився, мозок продовжував ще активну роботу. Я думав про дружину Дженсона, розуміючи, що це недобре, я не повинен. Та не в моїх силах було не думати про неї.

Ліжко стояло біля вікна, і звідси я міг бачити бунгало.

Годиною пізніше, коли я все ще намагався заснути, у вікнах бунгало запалилося світло.

Лола стояла посеред кімнати. В її роті була цигарка, було видно, як з губів струмує димок. Потім вона ліниво згасила недопалок, кинула його на підлогу. Піднявши руки, розколола волосся, і воно впало густою масою нижче талії, огорнувши її золотистою пеленою.

Тепер я сидів, пильно і невідривно дивлячись на неї, відчуваючи, як сильно калатає серце. Вона знаходилася від мене в якихось тридцяти ярдах.

Лола сіла перед туалетним столиком біля дзеркала і почала розчісувати волосся. Хвилин п'ять водила щіткою по поблискуючій рудим золотом копиці, потім поклала щітку, підійшла до ліжка і відкинула покривало.

І раптом я побачив її біля вікна. Вона розстібала свій халатик, та коли він розчахнувся навстіж, опустилися жалюзі. Світло падало на неї ззаду, і я бачив чіткі контури фігури.

Ось вона скинула халатик, і він упав до її ніг. Чіткий силует оголеного тіла примусив мене зглитнути слину пересохлим горлом.

Проминуло багато часу з тих пір, як вона згасила світло, а я все сидів, утупившись в темне вікно бунгало.

І тільки почувши, як підкотила вантажівка, і до неї вийшов Дженсон, я, нарешті, влігся.

Я майже не спав тієї ночі.

Глава 5

Коли наступного ранку о шостій сорок п'ять я зайшов до закусочної, Лола в жовтій маєчці без рукавів, що не доходила до талії, і шортах малинового кольору мила стойку.

Вона виглядала просто приголомшливо.